Духовне життя людини

Духовне життя людини полягає не так у відвідуванні храму і дотриманнязаповідей, скільки в її здатності жити з любов'ю та за духовними законами Еволюції, Гармонії та Єдності, віддаючи себе і служачи на благо всім, об'єднуючи і уподібнюючи всіх, як це відбувається в Духовному світі, прагнучи Бога.

   Люди завжди по-різному ставилися до духовного життя, плутаючи його з іншими своїми зовнішніми відчуттями і забуваючи про його вічність і нетлінність. Частіше люди простого прошарку, намагаючись вести духовне життя, зупиняються на воцерковленні у своїх молитвах, постах і поклонах, а ось особи з інтелігенції частіше приходять лише до моральності у своєму правильному спілкуванні, відношенні та поведінці, вважаючи знання Біблії та Святих отців достатнім для себе.

   Духовність людини пов'язана з Душою, з її внутрішнім світом, з її вивченням і управлінням ним, а моральність людини, як і її релігійність, пов'язана з її Особистістю та всім тим, що стосується її плоті та зовнішнього світу, чим вона від нихі відрізняється.

   Прояв духовності відбувається не зовні, а всередині людини невидимий і не чутний. Але лише ті, хто має зрілу Душу, здатні на любов, як незгасне світло, можуть дати відчути всім, хто шукає, готовим цінувати і берегти її. При цьому в тих і в інших починає через дію любові проявляти себе інтуїція, харизма і дух Душі, залучаючи один одного близьких за своїм способом життя людей.

   Духовність можна лише відчувати і переживати, нею можна жити і харчуватися, але з боку її не можна побачити, почути або відчувати, тому люди, які живуть духовним життям, зовні не відрізняються від інших ні інтелектом, ні чудесами, ні магічною силою або діями на фізичному плані, так як вона може існувати тільки всередині людини і пов'язана лише з її Душею.

   Вести духовне життя людям набагато складніше, ніж говорити чи писати про нього, адже якщо перших дуже мало, то других насправді багато, тому йбути обманутим у їхньому розпізнанні легко.

   Мало хто намагається розібратися, чим відрізняються між собою праведність і духовність, а це відбувається через те, що духовність рідко вдається зустріти і познайомитися з нею можна лише за книгами. Присвоїти її якості людині не складно, а ось навчитися чи навчити хоч одній з них важко, тому що духовне життя це внутрішня дія Душі – особиста, прихована та таємнича.

   Саме Душа є джерелом і одночасно метою цих проявів, як духовної сутності, що належить Духовному світові, вонанасамперед використовує їх для нього як підтвердження свого дозрівання. Але є такі дії праведності як благотворність, просвітленість, великодушність, одухотвореність, які часто приймають за духовність, вважаючи їх достатніми для розвитку Душі. Адже її духовне життя залежить не тільки від людини, а й від Духовного світу.

   У поточному житті кожної людини є доля, як особистий план життя, окремо у плоті та окремо у Душі, які багато в чому відрізняються у розвитку між собою. Вона пов'язана і з її статтю, расою, Родом та часом народження. Але ні один план, ні інший не перебувають у владі людини, а належать тілесній та духовній природі, даних Богом, та обов'язкові для їх виконання.

   Так, як Душа є частиною Духовного світу і живе за духовними законами Еволюції, Гармонії та Єдності, вона не намагається змінювати Матеріальний світ і робити його краще, знаючи про його тимчасовість і тлінність. Ось чомуДуша, на відміну від Особистості, рідко нагадує у цьому світі про себе, а виявляє себе лише любов'ю до таких самих Душ.

   Але у боротьбу, яку у багатьох людей Душа веде з Особистістю та її плоттю за свою любов, часто втручається їхній Рід, що вимагає від людини не лише свого очищення, або свого скорочення, але й усунення одноосібної переваги Особистості в крові.

   Якщо Душа використовує свої сновидіння, інтуїцію та совість у цій боротьбі, то Особистість часто відчуває вплив на свої мислення, почуття та дії не тільки Душі, але й з боку доброго та злого, чоловічого та жіночого початку в Роду, що відбувається непомітно і для самої людини.

   Ці процеси на перший погляд здаються вигадкою, але ті люди, у яких вони виявляються, мають мінімум правдивості, привітності та доброзичливості та максимум брехні, гордості та страху, що не дає їм пізнати любов Душі.

   Тільки Душа своєю любов'ю може навести лад у внутрішньому світі людини, удосконалюючи і об'єднуючи всі її сили заради свого дозрівання.

   Як віруючі, так і невіруючі часто вживають слово святе, привласнюючи це значення всьому, що подобається, або, називаючи так усе, на що вкажуть релігійні правила та закони. Це говорить про те, що Душа потребує освячення, але не зовні через тіло, а всередині завдяки своїй любові. А ось Особистості, досить тілесної праведності, хоч і непостійної та тимчасової, але видимої та відчутної іншими.

   Святе, священне та освячене має відрізнятися між собою, але виявити їх нікому не вдається, що говорить або про відсутність тих, хто це відчуває або про відсутність цих дій на всьому, крім Душі.

   Люди, наділені духовністю, здатні відчувати і розрізняти прояв святого в собі і поза собою, оскільки у них безвідмовним і бездоганним інструментом для цього є зріла Душа. Ця природна якість Душі, властива їй постійно, пов'язана з Образом Божим і допомагає їй жити без плоті, але не кожна з душ здатна виявити його в матеріальному світі, що залежить від її зрілості.

   Душі марно освячувати плоть, в якому вона тимчасово знаходиться, або оточувати її святими предметами, так як це не впливає на стан Душі, адже її змінює лише любов.