Вникаючи в написаний текст, у багатьох читачів з'являються думки про марність молитов, покаяння, відвідування богослужінь, сповіді, здержаності та причастя, якщо не знати з якою дійсно метою вони здійснюються.
Наскільки відомо з духовних і богослужбових книг, всі дії і в церкві та віруючими через священнодійство здійснюються з метою очищення та освячення людини. Але найчастіше це робиться кожним індивідуально, як особисто пережите.
Адже Творцем дано безліч прикладів у житті людини, де працює закон Єдності та соборності, поєднуючи безліч у єдності. Прикладом може послужити Рід у крові, будова плоті, сім'я, природа і навіть богослужіння під назвою Літургія (грец. λειτουργία — «служіння», «спільна справа»), але не так пов'язане з молитвою та причастям, скільки з любов'ю, яка має об'єднати людей та їхні душі. Це спостерігається і при прийнятті віруючими Святих Дарів з однієї чаші, під час хресних ходів та співів, відспівувань, спільних трапез та Йорданської купелі.
Багато віруючих люблять більше молитися вдома, усамітнюватися навіть під час спільної молитви, бути не товариським, забуваючи слова ап. Павла: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я - мідь дзвінка або кимвал, що звучить» (1 Кор. 13:1).
Але неможливо виявити любов на самоті і самому, нічим не жертвуючи і не страждаючи.
Ось, що про це сказано в Євангелії: «Хай будуть усі одно, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони будуть у Нас єдине, - нехай увірує світ, що Ти послав Мене» (Ін. 17:21), «Багато ж увірували було одне серце і одна душа; і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все у них було спільне» (Дії 4:32), «намагаючись зберігати єдність духу в союзі світу» (Ефес. 4:3), «то доповніть мою радість: майте одні думки, майте ту саму любов, будьте одностайні й однодумні» (Филип. 2:2).
Тому храм у будь-якій релігії потрібен для спільної справи і потрібен для любові, для навчання співпереживання, великодушності, співчуття, радості, привітності, щирості та взаєморозуміння.
Відредаговано: 17.09.2022