Чужий серед своїх

  «Хто зібрав багато, не мав зайвого,

а хто зібрав мало, не мав нестачі».

(2 Коринтян 8,15)

   Протягом свого життя частіше не усвідомлюючи, людина робить вибір між приємним і не приємним, добрим і злим, правильним і не правильним, запевняючи себе, що все залежить від ситуації, але мимоволі помиляючись.

   Цьому виною є наша тимчасова і тлінна плоть, яка за потурання молодої чи не зрілої Душі, не тільки бере на себе ініціативу, а й диктує мозку людини, а з ним її свідомості стиль поведінки.

   Рід людини, виховання в сім'ї та її оточення формує в ній такий набір цінностей та спосіб життя, який орієнтує її або на зовнішню та чуттєву її сторону або на внутрішню та духовну. При цьому одні й ті самі явища та події, люди та предмети сприймаються та оцінюються кожним по-різному.

   Вислів «Товсте черево не народить тонкого сенсу» святителя Іоанна Золотоуста вказує не просто на залежність мислення людини від їїплоті, але дає зрозуміти про важливість переваги в її внутрішньому світі вічної Душі над тимчасовою. Тонкий сенс залежить не від мозку або високої IQ людини, а від її здатності відчувати та відрізняти прояв любові. Адже і висловлювання «народжений повзати, літати не може» або «багатозваних, мало обраних», хоч і сказані з іншого приводу, але говорять про те саме.

   Матеріальні та тимчасові багатства для плоті і Особистості у багатьох людей ставляться вище за духовні, що належать Душі, як і інтелект, звеличується вище чеснот, тимчасове – ставиться вище вічного, сила, влада і слава – вище любові, закон – вище совісті, а вигода – вище альтруїзму. Навіть відкривши віру в Бога, людина частіше просить і чекає від Нього, не те, що Він хоче, а що йому потрібно від Бога.

   Може тому навіть віруючі люди шукають святість, яку визначити і побачити неможливо, а не любов, видиму і відчутну всіма, так реально потрібну. Більшість із нас шукають на поверхні, що простіше і доступніше, не заглиблюючись у суть справжнього життя.

   Мало хто цінує у собі дар слухати, запам'ятовувати, розуміти, творити, або дар відчувати, захоплюватися, шукати, переживати, бути вдячним за дар свободи, можливість втілювати, змінювати, зберігати. Але ми їх починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо. Ці дари кожній людині даються не для плоті або Особистості людини, які використовують їх найчастіше для свого виживання, а даються Душі для прояву її любові, як у плоті на Землі, так і в Духовному світі.

   Лише любов Душі дає людині почуття повноти у своєму житті та усвідомлення того, що його любов не особиста і не обгороджена від усіх, не єдина навколо неї, але необхідна для всіх людей, за множення якої кожна Душа також відповідає. Після того, коли людина починає ділитися, дарувати і віддавати не залишаючи собі нічого, крім любові, вона починає жити з радістю.

   Але, на жаль, люди, які ведуть такий спосіб життя завжди були і будуть ізгоями, тобто «чужим серед своїх», що кожній Душі пізно чи рано треба буде це обов'язково пережити, в цьому житті або в одній із майбутніх.