Свідомість та її призначення

Як у плоті людини є тілесні очі, так і її внутрішньому світі дано свідомість, що виконує функцію зовнішнього ока у її тимчасовій душі або Особистості для матеріального світу, і Всесвітня свідомість, що виконує функцію внутрішнього ока у її вічній Душі, спрямованої в Духовний світ і до Бога .

   Як у очей плоті є різні функції: в одного – здатність бачити, а в іншого – дивитися, так і внутрішні очі обох душ мають різне призначення, одне око дивиться на матеріальний світ, інше – надуховний.

   Але на відміну від очей, що мають лише пропускну здатність, адже у більшої кількості людей, через праве око посилається інформація або випромінювання енергій, а через ліве – приймається, їхня свідомість, маючи цю можливість, здатна накопичувати та обробляти отримане.

   Свідомість, як внутрішнє око, спрямований на тлінний і тимчасовий світ, яким найчастіше користується Особистість, має обсяг для розміщення в ньому всіх функцій мозку мислення, почуттів і дій, а так само посилаються не тільки Душею у вигляді совісті, інтуїції та снів, але й іншими духовними сутностями.

   Рівень свідомості залежить не тільки від фізичного віку людини та її виховання в сім'ї, а й від її ставлення до свого Роду, як і до померлої та живої його частин. Так само свідомість залежить і від впливу на нього Роду і всього ним пережитого та накопиченого в крові людини.

   Завдяки мозку, рівню інтелекту та його IQ, свідомість може розвиватися на основі знань матеріального світу, а ось зусиллям вічної Душі воно може почати осягати не тільки свій внутрішній світ і свою Душу, але також Духовний світ та його вічні закони.

   Постійність свідомості залежить від її концентрації на внутрішньому світі людини, від частого занурення та перебування у ньому.

   Стан свідомості залежить не лише від свого рівня розвитку, а й від того, чим і найчастіше цікавитиметься, і житиме людина. Буде вона заповнювати її потягом до матеріального світу – свідомість буде більш грубою, буде схильною до негативних почуттів – вона може потемніти і залишитися без світла.

   Не людина залежить від своєї свідомості, а свідомість від неї, не Душа вимагає любові, а любов та її відтінки народжуються в ній, виходячи від неї, змінюють у людини свідомість, а з нею і думки, і вчинки, і голос, як і вираз їїобличчя.

   Саме від людини залежить, чим заповнюється її свідомість, чим вона зайнята і які переконання вона має в своєму розпорядженні. Іноді людина вводить свою свідомість у стан потьмарення, вступаючи в будь-який контакт зі злом, починаючи з брехні, симпатії до темного боку життя людей, шляхом прилучення її до негативних думок, слів та дій, позбавляючи її зв'язку з реальністю любові та її джерелом – Душею. Але не перемога над зовнішнім злом та ворогом породжує правду Душі, а лише її любов та її світло.

   Розвиток свідомості чи перехід тваринної душі у стан Особистості свідчить, що вона необхідна не тільки плоті, адже плоть при цьому не змінюється. Такий перехід свідомості на більш високий рівень свого розвитку впливає на Особистість, що віддаляє її від турбот своєї плоті та від матеріального світу, наближаючи до Душі.

   Для управління плоттю людини та виживання на Землі її тимчасової душі, або Особистості досить інтелекту та рівня її самосвідомості, тому в її зміні немає необхідності, ні для плоті, ні для мозку, але це важливо для вічної Душі та прояву її любові.

   Розвитку свідомості, в якому не зацікавлена плоть людини, сприяють і її сновидіння, де вічна Душа продовжує навчати Особистість образами, роблячи її чутливість більш витонченою. Вона ніби відкриває уві сні людині і інше її внутрішнє око, спрямоване на Духовний світ до Всесвітньої свідомості.

   Потрібно щоб Особистість допомогла вічній Душі, як уві сні бачити і дивитися двома внутрішніми очима, так і в стані бодріння постійно бачити так само. Адже іноді це відбувається у багатьох людей і зі звичайною свідомістю, у вигляді появи у них підказок про майбутні в житті події.

   Пророцтва чи попередження про майбутні події надсилаються людині не тільки інтуїцією або у снах, але й у подібних образах в свідомості, які іноді називають забобонами, не підозрюючи в цьому допомогу внутрішнього ока тим, хто навчився їх розгадувати, часто допомагаючи їм у житті.