Ціль виховання

   Діти, які не пізнали любління, любовання, закоханість і любов, особливо в сім'ї, позбавляються правильного сприйняття навколишнього світу.

   Чим більше у сім'ї батьки віддають уваги та любові для своїх дітей, тим більше вони повернуть їхнім батькам. Улюблені діти менше виявляють егоїзму, більше співчувають, переживають та співстраждають не лише своїм рідним, а й іншим людям. Їм знайоме не тільки і не стільки почуття «Я», що схиляє жити самому, собі, по-своєму, привчає купувати іпривласнювати, а почуття «Ми», віддає перевагу жити з кимось, для когось поділяючись, даруючи та віддаючи. Велике значення має прояву любові має кількість дітей у сім'ї.

   Перешкодою для придбання дитиною любові часто стає, не тільки мала кількість тих, хто любить і учнів її любові в сім'ї, а й відсутність її серед оточуючих її людей. Не менш руйнівне і негативне почуття своєї обраності, переваги над іншими, винятковості, своєї переваги в талантах, знаннях майна, приналежності до особливого стану, відсутність навичок спілкування, ставлячи на чільне місце освіту або знатність.

   Не дивлячись на те, що не тільки від зовнішнього світу і темних сил, а й від людини приховують духовну природу її Душі, як і те, що вона може бути загрозою для неї, вона є її носієм, а може бути і її тренажером.

   Багато батьків вчать дітей все довкола бачити очима, чути вухами, відчувати шкірою, не довіряючи серцю.

   Але й нинішня цивілізація намагається чим завгодно придушити розвиток вічної Душі людини. Для цього завдання використовуються і придушення в людині духовного початку і збудження тварини, перенесення акценту в розвитку людини з почуттів, головним з яких є любов, на мислення, в якому головним стає безкінечний і марний пошук істини чи дива, з використанням науки і релігії.

   Часто дітей приваблюють різні таємниці та чудеса, які можна зустріти як у матеріальному світі, де можна їх відчути, побачити, пережити, так і в духовному світі, де їх можуть відчувати лише вічні духовні сутності, у тому числі й Душа, навіть перебуваючи у плоті людській. Між собою дива відрізняються не лише тим, що вони можуть бути і видимі, і невидимі, а й тим, що одні діють на почуття плоті страхом, а інші – на душу любов'ю та світлом.

   Не дивно, що діти з дитинства вміють бачити і дивуватися всьому для їхньої свідомості невідомому, незрозумілому незвичайному, що постійно збуджує їхню уяву, але вони чомусь не помічають, що головним дивом на землі є сама людина.

   Дитині потрібно знати про тимчасовість людської плоті і життя, адже плоть постійно вмирає, а стихії, з яких вона складається – відносно вічні.

   Стародавні вчення вважають, що живим може бути, не тільки людина або те, що дихає, а й усі стихії навколо нього. Ці 4 стихії в нашій плоті керовані, але не нами, як і ті, що довкола нас.

   Через сучасне виховання, яке змушує бути ошуканим, сліпим і обмеженим, духовно слабкі діти не розуміють, чому вони такі, де ми, чому їх раніше не було, навіщо люди вмирають, чому не всі люди можуть бути добрими і від чого чи кого це залежить. Страшно, що воно приводить не лише до віри в одне життя людини, а й до його життя одним днем.

   Подібним чином, для знищення Богоподібності людини було спотворено і її влаштування, насамперед зробивши її життя одноразовим, випадковим і марним, що не має в собі нічого цінного. У той же час присутність і прояв у Душі божественної природи було профановано, засуджено і знищено, намагаючись багатьма способами наблизити людину до світу тварин. Це насильство над людиною було скоєно через спотворення пологів матері, повивання, зміни видів їжі, праці та навантаження, умов життя, віку, характеру, влаштування її сім'ї, настрої, мислення та її переконання. Цим самим поступово знищуючи в людині любов, вселяючи їй в усьому її незалежність, самовпевненість і самодостатність, надаючи у ньому свободу злу. Обманюючи людину за допомогою хибних знань і заснованої на них освіти, їй вселяють те, що вона у всьому розбирається, все знає, їй все зрозуміло і її ніщо не може здивувати.

   Підійшовши до зрілого віку, у людини можуть виникнути питання, навіщо потрібно Душу томити, ховати або вирощувати її в тілі людини, ускладнюючи її життя стражданнями, для чого і для кого?

   Чому держави сучасної цивілізації витрачають величезні кошти на вивчення та освоєння космосу, мало знаючи про духовне улаштування внутрішнього світу людини і не виявляючи до нього особливого інтересу?

   Адже вони здогадуються, а швидше за все знають, що головною частиною людини є вічна Душа, розвиток якої не можна зупинити, але можна загальмувати брехнею, підробкою, знищенням наукових відкриттів і вчених до них причетних, множенням зла, хворобами і війнами. Але цими діями вплив на Душу та її розвиток можебути лише побічним.

   Щоб із дітьми цього у житті не сталося, вже з раннього віку, батькам потрібно старанно стежити за їх розвитком, не покладаючись на природу людини, суспільство чи Бога.

   Багато батьків, сповідуючи якусь релігію і вважаючи її єдино можливою формою виховання, як і правильного світогляду, що надає правильний вплив на людину і особливо на дітей, сподіваються пробудити віру та потяг до духовного та внутрішнього життя. Нічого не дасть і огородження дітей від мирського життя чи заборони на вживання гаджетів.

   Але як показує час і життя, навіть якщо дитину постійно водити на релігійні служби, вимагати від неї слухати і читати молитви, поститися, проти її волі, у результаті можна викликати байдужість, або навіть повну відразу до культу. Помилка більшості батьків полягає в тому, що вони не відрізняють зовнішній церковний світ від внутрішнього духовного, вважаючи, щопершого для дітей цілком достатньо. Адже це найпростіше.