Інтелект та харизма

   Людина, володіючи за своєю природою мисленням і почуттями, використовує їх при необхідності за певних обставин. Але так, як плоть людини потребує постійного догляду за собою з боку Особистості, такої ж тимчасової як і матеріальний світ, то найчастіше вона застосовує можливості своєї свідомості та свого мозку. Ось тому нинішня людська цивілізація змушена займатися розвитком інтелекту людини з раннього дитинства, якщо не враховувати повне завдання її Душі на землі.

   У переважанні мислення та інтелекту над почуттями не останню роль життя людини грає також її Рід у крові. Великий інтерес до знань він може викликати ще з дитинства проявом допитливості, цікавості та обдарованості, характерними для його представників. З такими якостями людині дається можливість здобути непогану освіту та гарне місце у суспільстві.

   Часто збуджують мислення людини турботи і паралельно з ними з'являється роздратування, що блокує не тільки серце, але і всю її свідомість.

Інтелект людини, як вище вже було написано, у навколишньому світі постійно шукає таємницю,диво і блаженство, не здогадуючись про те, що насправді виконуючи завдання Душі, в них він шукає любов Душі, яка живе всередині людини. Багато хто при цьому допускає спільний прояв у людині інтелекту та харизми, не підозрюючи існування в них різного походження та призначення.

    Людина використовуючи можливості мозку, розраховує на його розумові здібності і може мати в своєму розпорядженні лише його обмежену пам'ять і логіку, що спираються на загальнолюдські знанняі не дають відповідь на багато питань.

   Не за допомогою інтелекту Особистості та її знань, але саме завдяки своїй харизмі Душа людини може змінити свій Образ Божий і прийняти Його Подібність, виконуючи свою земну місію.

   Вічна Душа, що має зв'язок з Духовним світом не потребує власних знань, оскільки живе більше любов'ю, що виходить від її харизми. Душа може використати можливості Всесвітньої свідомості та знання її вічної, так званої «бібліотеки», доступної для роботи з нею відповідно до свого розвитку.

   Душою, що любить, найчастіше володіють люди не високого інтелекту, що заважає їй, а глибокої мудрості, що існує завдяки дії любові.

   Слова Д. Ф. Достоєвського: «якби хто мені довів, що Христос поза істиною, і дійсно було б, що істина поза Христом, то мені краще хотілося би залишатися з Христом, ніж з істиною» говорять про роль мудрості в житті людей та її перевагу над інтелектом з його знаннями, для нього: «…Стало зрозуміло як день, що найвище, останній розвиток особистості саме і має дійти до того, щоб людина знайшла, усвідомила і всією силою своєї природи переконалася, що найвище вживання, яке може зробити людина зі своєї особистості, з повноти розвитку свого "я", - це як би знищити це "я", віддати його цілком усім і кожному безроздільно і беззавітно. І це величезне щастя». (Запис від 16 квітня 1864 року)

   Інтелект важливий і потрібний тут на Землі, турбуючи тих людей, у кого Душа ще не висунула свій рахунок. Адже жити розумом простіше – він належить людині, як і звичайне серце, а любов Душі – всім.

   «Зневажений на думку сидячих у спокої смолоскип, підготовлений для тих, хто спотикається ногами». (Іов. 12, 5)