Безпорадність чи безрозсудність

  Багато людей не думаючи про існування в собі Душі підсвідомо у скрутну хвилину намагаються звернутися або помолитися чи то до свого ангела, чи то до Всевишнього про допомогу чи захист.

   Молитви найчастіше складаються зі слів і почуттів людини, яка вважає себе обмеженою і слабкою, безпорадною і зіпсованою, закликає до Вищого Розуму з проханням пошкодувати її, Який, колись створив все і дав Своєму творінню свободу самотворення.

   Людині можна і потрібно замінити мало впливаючу і нічого не міняючу молитву у своєму житті і в Особистості, на підпорядкування своїй совісті і ваблячїй її Душу любові, усвідомлюючи не тільки черговість і тимчасовість свого життя, а й важливість ​​своєї особистої праці та самопожертви.

   Але якщо вищі сили рідко відповідають на молитви і надають допомогу нужденним, то частіше лише для життя їхнього тіла і його побуту, так як більшість цих прохань про тимчасове і тлінне, тим, хто не змінюється духовно. Ось тому ці молитви даремні для Душі.

   Горщик не може любити гончара, скульптура – ​​свого скульптора, як і раб свого Хозяїна, а багато людей не розуміють, що у них і у Того, хто дав їм життя, немає нічого спільного, вони не живуть для одного і того ж. Безглуздо і марно людині, яка не пізнала свою Душу, звертатися до Бога. Або ми діти Божі, одержуючи від Нього все для нас необхідне, дорожачи ним, або ми жебраки, марнотратники та нахлібники, які отримали і так багато, клянчимо, при цьому постійно залишаючись невдячними та незадоволеними.

   Совість, це частина програми, закладеної Вищим Розумом у нашій вічній Душі у вигляді Його Образу для перетворення його на СвоюПодібність за допомогою особистих страждань зростання людини таїї любові.

   Для її реалізації людині дано всі умови, сили та засоби, серед яких багато невидимих ​​та незбагненних, але потрібних та корисних людині та її Душі. Її розсудливість полягає не в визнанні себе грішною, тобто відступившої і недосконалою сутністю, а в тому, щоб з гідністю і відповідальністю виконувати, довірену Душі місію і привілеї, належати Духовному світу.

   Матриця переконань, насаджена мисленням більшості ортодоксів, заважає їм тверезо оцінити будь-яке інше вчення і істинність, як і доцільність свого.

   Для цього потрібно дивитися не на зовнішню відповідність, у виконанні правил та розпоряджень, а на внутрішню. Адже зовнішнє розраховане на одне земне життя плоті та Особистості, тому й зосереджено на матеріальному, а внутрішнє – на багатоактне життя вічної Душі, визнаючи своєю основою духовні закони. Зазвичай такі люди з акцентом на духовне живуть за принципом «хто зібрав багато, не мав зайвого, хто зібрав мало, не мав нестачі», задоволеними та скромними.

   Молитви або звернення до неба, що складаються зі слів і без чистих почуттів, маючи вертикальний напрямок, не дають право розраховувати на них як на формальну вимогу і примус, обов'язкове до виконання. Адже Той, хто дав нам життя, не «бюро послуг» і чекає повної відповідальності від людей за життя своєї Душі.

   Але якщо враховувати молитви або звернення до близьких людей, перебуваючи з ними в спільній привітності, то маючи горизонтальне розташування, вони найчастіше наділені почуттями живішими та дієвішими, хоч вихідні і навіть від грішників. Цей вплив «один одного тяготи носіть…» підтверджують і слова Євангелія.

   Коли обставини в житті згущуються, тиск з їхнього боку підвищується, виникає потреба змінити людині свій спосіб життя, то більшість людей намагається молитися, до Того, Якого не знають, не бачать, не розуміють, вірячи в чудо, що Він їх почує, як бідний намагається виграти у лотерею.

   А ось молитися з користю можна більше до своєї Душі, іскри Божої, якій дано не лише бачити Духовний світ, а й бачити залежність людини від неї, відкриваючи їй у житті правильний вибір.

   Це відбувається таким чином, що коли людина, яка має дозріваючу Душу, потребує допомоги Бога, її Особистість ділиться зі своєю Душею, пов'язаною зі Всесвітньою свідомістю, а та у свою чергу передає ці прохання Богові.

      Ось чому не на всі, навіть молитви священиків, Бог відповідає, а лише на ті, чиї Душі заслужили на це своєю любов'ю.