Сенс страждань

Страждання плоті залишають у людині лише бажання зупинити їх, навіть відмовившись не тільки від неї, від свого «Я» і своєї свідомості, тобто від Особистості, невидимо для себе, на цей час, поступаючись Душі місцем управління людиною.

   Після цього у людини часто відбувається часткова зміна ставлення до чогось і мотивацій вчинків, що проливає світло на вік Душі та її здатність любити, особливо коли після смерті людини вона залишить її тіло.

   Страждання людину роблять або добрішою, або злішою, підштовхуючи її до зла або до добра, але вони покликані змінити не тільки тимчасову Особистість, а й вічну Душу, а без цього вони безглузді, якщо цього не відбувається з ними.

   При переселенні Душа сама бачить і відчуває свій стан і чим ближче вона до своєї зрілості, тим більше у неї прав на вибір наступного життя для свого дозрівання, тому протягом усього свідомого життя в тілі вона завдяки своїй здатності любити може регулювати кількість і силу страждань людини.

   Якщо страждання плоті пов'язані зі спадщиною Роду людини в його крові, Особистість, будучи готовою до них, може допомогти людині зміцнити її родовий імунітет, і з терпінням їх перенести.

   Страждати за людинутілом, покладено лише її потомству, як і вона страждає за свій Рід, за кровну спорідненість, але стан його Душі не можуть змінити чиїсь страждання, тому що людині потрібно вистраждати її самому, принісши в жертву для цього все своє життя.

   Головне для людини не самі страждання, а період після їх закінчення та стану внутрішнього світу людини, без припущення будь-якої негативної реакції з боку Особистості, починаючи від роздратування та закінчуючи ненавистю, що сприяє духовному розвитку її Душі.

   При фізичному або душевному болю, що виникає у людини, враховуючи індивідуальність больового порога, її вібрації викликають у нього страждання, при яких виділяється велика кількість різної енергії. Вона, виробляється не тільки тілом людини, але і її Особистістю, наповнюючи її собою, звільняючи чи пригнічуючи, пробуджуючи чи обмежуючи її бажання та дії, водночас цим гальмує чи розвиває вічну Душу.

   Зважаючи на постійне генерування людиною енергій, у тому числі і своїми стражданнями, що дуже впливає на розвиток Особистості та Душі, їй потрібно навчитися постійно керувати своїм внутрішнім маятником.

    У тих випадках, коли біль не вщухає, а з ними і страждання людини, маятник між плоттю з її Особистістю і Душею припиняє свою роботу, тодізалишається тіло зі своїм болем і Особистості, частково позбавлена ​​волі і пригнічена, але здатна на якийсь час позбавити себе від страждань звуженням свідомості, а також зменшенням свого «Я».

   Людина є істотою, що розвивається, як і недосконалою за своєю природою. Страждання, в такому разі є ознаками зростання, як спосіб набуття досконалості та гідності, що викликають покаяння, а гріх є результатом покаяння, а не навпаки і як наслідок визнання людиною своєї недосконалості зі смиренням.

   Якщо згадати про те, що окрім людей і тварин, страждають і демони, позбавлені своєї батьківщини та свого колишнього стану, то доведеться визнати, що занепалим ангелом дано страждати, як і всім людям, але не для їх покарання, а для їхнього виправлення, якого вони можуть досягти і якого від них чекають.

   Страждання для природи людини звичні, так як і її гріх, бо страждання потрібні людині для прояву недоліків її духовності.

   Шкода, що багато релігій використовують злочин як засіб звинувачення людини у її провині перед Богом, а страждання – як її покарання, замість того, щоб використовувати страждання виявлення гріха і позбавлення людини від нього.

   Як фізичний біль попереджає людину про загрозу смерті її організму, так і душевний біль говорить про неполадки в житті обох душ, а викликані нею страждання можуть тимчасово усунути або придушити Особистість, тим самим допомогти людині почути совість вічної Душі.

   Всі знають, що потрібно вірити своїй совісті, яка найчастіше загрожує, засуджує і терзає людину, заради її виправлення, яка змушує її так само страждати, як і фізичний біль. Але так як у багатьох людей відсутня здатність чути її голос, то й духовне життя у них відсутнє, вимагаючи для її пробудження від людини фізичних та душевних страждань. Частіше не совість викликає страждання, а страждання будять її.

   Якщо людина не відчуває своєї совісті і в неї немає особливих страждань, то це повинно не тішити його як доброго чи духовної, а дати висловитися Душі через неї про свою любов, адже їй як і всім її завжди бракує. Можна без страждань змусити тіло постійно відчувати труднощі за допомогою ходіння, праці, спорту, відсутності комфорту, цим обмежуючи і Особистість.

   У розпорядження волі людини, крім можливості мати свободу, силу і опір, надана така рідко використовувана ним здатність як терпіння. Саме воно за наявності сили допомагає людині перемогти біль, або труднощі, але для перенесення особливо тривалих стражданьйого мало.

   Дивно, що фізично сильні люди набагато важче переносять страждання, ніж слабкі, вимагаючи відповіді на питання, у чому їх секрет. Так, як Особистість у своєму розпорядженні має лише волю, то посилити її може тільки дух, що належить вічній і тільки зрілій Душі, недаремно таких людей ще називають великодушними.

   На користь того, що почуття болю людині дано, каже наявність у людей разів, що змінюючих свою чутливість, рецепторів, особливо у жінок, даних їм відчуття болю, як і больовий поріг. Прикладом цього може послужити феномен, що спостерігається на території села Віттанги на півночі Швеції, де живуть кілька жителів з дуже вираженою нечутливістю до болю, і понад 40 жителів мають це відхилення у легкій формі.