Об'єкт без суб'єкта

Немає суб'єкта без об'єкта,

 як немає об'єкта без суб'єкта.

(Олексій Олексійович Ухтомський)

   З'являючись у цьому світі, свідомість людини виявляє багато різних предметів та рухів у собі та навколо.

   Щоразу, визначаючи що-небудь, ми одночасно стаємо об'єктом і суб'єктом, тому виражаємось суб'єктивно та об'єктивно.

   Л. Фейєрбах зазначав: собі «Я» — суб'єкт, а для інших — об'єкт; словом, «Я» є суб'єктом та об'єктом. Але не лише у цьому плані «Я» виявляється об'єктом. В умовах, коли мої відчуття, мої емоції чи практичні дії стають об'єктом мого ж мислення, вони і будуть у цьому випадку справжніми «об'єктами». Моя свідомість, стаючи предметом моїх роздумів, виявляється теж (в конкретних межах) об'єктом для мене; (в даному відношенні ми матимемо справу із самосвідомістю).

   Але мало хто підозрює, що це відбувається і в ньому. Ось тому багато людей сприймає своїх ближніх, як і себе частіше об'єктами, за їхнім зовнішнім виглядом та поведінкою.

   Тільки та людина, яка оцінює себе суб'єктом і проникає у свій внутрішній світ, буде ставитись до інших людей як до суб'єктів.

   При цьому, у внутрішньому світі кожному можна виявити не лише своє «Я», а й Бога.

   У людині живе два суб'єкти, що мають кожен свою свідомість, що відрізняються один від одного, про які говорять її совість, інтуїція і сон, так само можливо, що з цією дуальністю пов'язана і симетрія її плоті.

   Якщо Душа, як багато хто думає, живучи в плоті і будучи її плодом, знатиме лише вимоги Матеріального світу і підкорятися ним, керуючи плоттю, то опинившись після її смерті в Духовному світі, вона не зможе жити в ньому за духовними законами.

   Душі треба вже знати Духовний світ та його закони, попередньо побувавши в ньому, і в тілі жити духовно. А ось займатися плоттю, вона повинна доручити такому суб'єкту, який мав би подвійну природу, адаптовану до матерії та духу. Це завдання в людинівиконує тваринна душа, яка набуває в крові людини, перетворювана Душею на Особистість.

Особистість, маючи свідомість і Образ Божий у вигляді мислення, почуттів та дій як у Душі, намагається жити за духовними законами. Але її тимчасовість і обмеженість створюють для свідомості людини умови лише для придбання та споживання, а не збільшення та поширення, те, що на відміну від Особистості творить Душа, маючи все для прояву своєїлюбові, яке прагне обдаровувати, а не брати.

   Як тіло для свого життя потребує повітря, їжі і сну, так і Особистість шукає для себе комфорт у вигляді досвіду, задоволення та безпеки, що те ж саме переживали всі люди Роду, який має кожна людина у своїй крові.

   Але все разом це дуже ускладнює становище Душі та виконання її намірів. Адже вона сприймає тіло як об'єкт, а Особистість як суб'єкт, у свою чергу, для Особистості, як тіло, так і Душа зливаються з нею в одне ціле, змішуючи у свідомості людини вічне та тимчасове, духовне та тілесне. Ось чому Особистість сприймає себе як «Я», а Душа себе – як «Ми».

Особистість не потребує Душі протягом свого існування, згадуючи про неї лише як про себе, частіше вважаючи її об'єктом, а ось Душа створює Особистість не лише за Образом Божим, уподібнюючи її собі, але й намагаючись звертатися до неї через совість як до суб'єкта.

   Не дивлячись на те, що людина в крові має Особистість, зв'язок з Родом вона має через свою плоть як з об'єктом, а не як із живим суб'єктом через Особистість.

   Якщо до смерті Особистість мала духовний зв'язок із Душею, то вона після відокремлення від плоті не страждає як «Я», так, як її підтримує зв'язок із Родом та Душею в усвідомленні себе як «Ми».

   А ось уві сні Особистість переходить із становища суб'єкта більше в становище об'єкта без вільного нею вибору обставин, місця та персонажів, що відбувається несвідомо з нею та під час бодріння.

   Душа, як і Бог, не можуть бути об'єктами так, як вони невидимі та їх не можна ні побачити, ні пізнати. У свою чергу вони є істинними суб'єктами, самостійними у своєму бутті, що бачать і осягають себе повністю. Адже суб'єкт має внутрішнє життя, вічне, а об'єкт – лише зовнішнє і тимчасове.

   Багато людей думають, що вони об'єктивні стосовно інших та зовнішнього світу, а стосовно свого внутрішнього – ні, тобто суб'єктивні. Але реально людина рідко буває об'єктивна до всього зовнішнього, а може і повинна набагато більше знати себе, на відміну від ворожок, психологів та духовників.

   Ніхто, крім самої людини, не знає, якої зрілості в неї Душа, який у неї Рід, який початок із чоловічого чи жіночого переважає в неї.

   Це пов'язано з тим, що свідомість у багатьох належить Особистості, яка не визнає у внутрішньому світі людину нікого, крім себе.

   Нездатність відрізняти поняття об'єкт і суб'єкт призводить людину до помилок у визначенні живого та неживого, джерела та його функцій. Наприклад, людина, що мовчки сидить або спить, для стороннього спостерігача одночасно виглядає як суб'єкт і як об'єкт.

   Не менш складні відносини у більшості людей усередині складаються між чоловічим і жіночим початком, через те, що стать своєї плоті людина частіше визначає за своїми репродуктивними органами, а свідомість під впливом Роду і неправильного виховання в сім'ї часто спотворює в собі образ батька або матері. Так у людині може виникнути ненависть або до протилежної або до своєї статі, ставлячись до них як об'єктів.