РОЗДІЛ 2 Згода

Катя бере Амелію за руку… Її аж трохи мов током шибонуло… Вона трохи скривилася, мимоволі відсмикнувши пальці, але все-таки пішла за панянкою…

Коли вони вийшли на двір, війнуло легесеньким, весняним вітерцем… Він ледь ворухнув Катине волосся, принісши із собою свіжість і запах прогрітої землі…

Перехожі буквально застигали на місці, обертаючись їм услід… Хтось здивовано проводжав їх поглядом, а хтось, навпаки, швидко відводив очі, ніби боявся, що його помітять.

Поруч із дівчинкою у звичайних джинсах кльош йшла велична пані у важкій сукні, яка більше пасувала б до епохи мушкетерів та королівських балів, ніж до сучасного міста… Катя злегка пирхнула… На що Амелія припідняла брову, змовчавши… Лише її погляд на мить ковзнув у бік Каті.

Катруся, не витримавши мовчанки, вирішила брати ініціативу в свої руки…

— А мій батько, він хто? Він де працює? А в якій країні? А він надовго приїхав? А нащо він приїхав? — Дівчинка засипає питаннями Амелію, майже не даючи їй вставити й слова…

— Не задавай так багато питань без знаку питання… — ліниво тягнучи звуки, відповідає Ґріновська…

Катя аж рота відкрила від обурення… Ця дівчина, їй що, рота щойно заткнула?! Та як вона сміє?!

Тільки-но Катя набрала в легені повітря, щоб видати якусь уїдливу відповідь, як Ґріновська різко зупинилася і клацнула пальцями.

Звук був гучним, наче постріл, і в ту ж мить світ навколо Каті здригнувся.

На мить їй здалося, що навіть повітря стало важким. Вулиця, перехожі й будинки ніби розпливлися перед очима, втрачаючи свої обриси.

А потім в очах безповоротно потемніло..