Розділ 14. Знахідка

За важкими дверима лікарняної палати раптом почувся незвичний гамір. Там чітко лунали різкі, нервові голоси здивованого медперсоналу. Численні медсестри та лікарі щосили намагалися стримати щось неймовірне. Або когось дуже впертого та цілеспрямованого.

Потім у коридорі пролунав різкий і гучний хлопок. Білі двері палати розчахнулися настільки широко, ніби їх просто вибили з петель. І всередину цього похмурого приміщення буквально ввірвалося справжнє, галасливе свято.

Попереду летіли великі повітряні кульки. Їх тут були цілі десятки. Яскраві, різнокольорові, гелеві кульки на довгих блискучих стрічках. Ці стрічки весело й голосно шаруділи у повітрі від швидкого руху. Вони моментально заповнили собою ледь не половину всієї лікарняної палати. Кульки нависли над ліжком, наче якийсь дивовижний яскравий хмаропад. Вони впевнено розштовхували колишню гнітючу тишу та холодні сірі стіни.

За цими барвистими кульками впевнено рухалася ще одна дивна хвиля. Це були справжні великі гори солодкої вати. Вона була ніжно-рожева, яскраво-блакитна та сліпучо-біла. Вата здавалася настільки повітряною й невагомою, що збоку було просто неможливо повірити у її реальність. Здавалося, варто лише легенько подути на цю красу, і вона вмить розтане без сліду, мов крихка дитяча мрія.

І лише через довгу мить з-поза всього цього різнобарвного хаосу нарешті виднілася сама Лея. Вона виглядала трохи розпатланою та захеканою від швидкої біганини по поверхах. Її красиві щоки сильно розчервонілися від свіжого вечірнього повітря та шалених емоцій. Але при цьому дівчина була неймовірно щасливою. Вона була живою, яскравою та сліпучою серед цієї медичної сірості.

Дівчина впевнено хитнула оберемком кульок убік. Вона зробила цей рух навмисно, щоб швидше прорватися крізь мотузки до ліжка Макара.

— А ось і я! — голосно й радісно вигукнула вона з порогу.

З цим вигуком Лея вкидала у похмуру палату ще одну величезну порцію домашнього тепла й чистого світла. Вона гордо підняла підборіддя догори й хитро подивилася на чоловіка.

— Сховався від мене тут, так? Думав, я тебе ні за що не знайду у цьому місті?

Макар, який всього лиш одну секунду тому лежав абсолютно нерухомо, наче закам'янілий, тепер навіть не міг дихати. Він просто застиг на подушці. Бойовий офіцер вражено дивився на неї. Дивився на свою божевільну, неймовірно сміливу та світлу дівчину. Вона якимось дивом примудрилася без дозволу прорватися у закритий військовий госпіталь. Ввірвалася сюди, мов справжній шалений вихор. Прийшла прямо до нього з кольоровими кульками, солодкою ватою та своєю неповторною щирою посмішкою.

Його голос від сильного хвилювання зірвався на дуже тихий хрип:

— Леє... ти як взагалі тут опинилася...?

А вона навіть не дала йому спокійно договорити цю фразу до кінця. Дівчина одним швидким рухом поставила велику коробку з солодкою ватою на медичну тумбочку. Вона стрімко підбігла ближче до ліжка. Лея ніжно схилилася над його зраненим тілом. Вона обійняла його так дбайливо, ніби своєю присутністю назавжди закривала коханого від усього важкого болю цього жорстокого світу.

— Як-як... — тихо й лагідно прошепотіла вона йому прямо в обличчя. — Я дуже довго тебе шукала по всіх лікарнях. І ось нарешті знайшла. Тепер ти тільки мій. І я тебе більше нікому й ні за що не віддам.

Макар вперше за всі ці довгі, важкі тижні після поранення зміг зробити один глибокий, спокійний вдих. З її раптовою появою все повітря в цій палаті миттєво стало зовсім іншим. Воно в одну секунду перетворилося на тепле, справжнє та абсолютно живе.

Раптом з-за спини Леї, прямо між яскравими кульками й коробками з солодкою ватою, обережно висунулася ще одна знайома голова. Це був Микола. Він виглядав сильно скуйовдженим, стояв у своєму розстебнутому пуховику й мав вираз обличчя людини, яка щойно особисто пережила щось абсолютно незбагненне й дике. Микола повільно підняв обидві руки вгору, ніби він офіційно здавався в полон без бою.

— Командире, я насправді взагалі не винен! — швидко й гарячково випалив він, поки Лея збоку намагалася стримати переможну усмішку. — Вона мене буквально взяла у жорстокий полон прямо біля штабу! І без вагань застосувала до мене найсуворіші, заборонені міжнародними конвенціями методи допиту!

Макар від несподіванки кілька разів кліпнув очима. Він на якусь мить навіть повністю забув про той постійний гострий біль, що досі певно тримався у його пробитому плечі й понівеченому стегні.

— Які ще такі особливі методи? — хрипко й недовірливо пробурмотів офіцер.

Микола після цього питання зітхнув настільки трагічно, ніби він щойно дивом пережив найстрашнішу бойову операцію у своєму житті.

— Лоскіт! — видав він на одному подиху. — Я чесно й мужньо витримав цілих сорок секунд. Це мій особистий рекорд, між іншим. Але... — він безпорадно похитав своєю головою убік. — Зрештою я все одно здався. Ніхто у цьому всесвіті не здатний довго витримувати таку небезпечну зброю масового ураження.

Лея від цих слів не втрималася й голосно пирснула веселим сміхом. Вона театрально й дуже граціозно поставила свої тонкі руки на пояс, суворо подивившись на Миколу.

— Не перебільшуй тут, будь ласка! — з посмішкою заявила дівчина. — Я всього лиш зовсім трохи підштовхнула нашу спільну долю у правильний бік.

— Ого, трохи?! — щиро обурився Микола, округливши свої очі. — Та ти мене своєю наполегливістю мало не довела до раптової зупинки серця прямо в машині!

І він відразу додав, швидко хитнувши своєю головою у бік ліжка Макара:

— Командире... я тебе офіційно попереджаю. Ця твоя дівчина за своїм характером набагато небезпечніша за будь-який ворожий міномет. Від неї неможливо сховатися в жодному бліндажі світу.

Макар вперше за кілька важких тижнів госпіталю розсміявся по-справжньому. Це був тихий, трохи стриманий через шрами, але неймовірно щирий і теплий сміх. Він глибоко глянув на Лею, яка продовжувала впевнено стояти посеред палати. Вона вся буквально світилася своїм ясним поглядом, безмежною турботою та справжньою любов'ю.