Розділ 12. Святкування

Різкий стук у дерев'яні двері бліндажа був зовсім недоречним. Він пролунав так раптово. Наче хтось грубо обірвав тонку музичну струну. А ця струна тільки-но красиво почала звучати для них двох.

— Командире, давай скоріше запрошуй свою чарівну гостю до нашого столу! Усе повністю готове! — голосно й весело гукнули бійці ззовні.

Радісний сміх та гучний гомін побратимів чітко долинали навіть крізь товсті сирі стіни.

— Зараз будемо, — коротко кинув у відповідь Макар.

Він усе ще продовжував міцно тримати Лею біля себе. Чоловік на підсвідомому рівні щиро не хотів цього. Не хотів, щоб суворий реальний світ передчасно повернув її назад у свою холодність.

Лея повільно підняла свої красиві очі. Вона тихо й дуже ніжно усміхнулася йому у відповідь. Її глибоке дихання ще зовсім не встигло повністю заспокоїтися. Гарячі щоки дівчини сильно палали рум'янцем. А привабливі губи все ще надійно зберігали солодкий смак його палкого поцілунку.

— Макаре... — ледь помітно прошепотіла вона.

Дівчина плавно опустила свою тонку руку в маленьку білу торбинку. Ця витончена річ красиво висіла на її зап'ясті.

— Я маю для тебе один дуже особливий подарунок.

Він відступив від неї всього на півкроку. Макар був щиро здивований тим занадто серйозним відтінком. Цей тон раптово з'явився в її ніжному голосі. Лея акуратно витягнула маленьку оксамитову коробочку. Вона впевнено протягнула її чоловікові.

Макар за роки своєї служби давно звик абсолютно до всього. Його важко було здивувати страшними вибухами, болючими втратами чи смертельною небезпекою. Але зараз він раптом чітко відчув, як йому сильно стискає груди. Неначе саме ця крихітна коробочка важила набагато більше. Вона була важчою за всю ту залізну зброю, яку він коли-небудь тримав у руках.

Він обережно відкрив кришку. Усередині офіцер побачив дві красиві парні обручки. Ті самі обручки. Їхні власні обручки. Вони були з ідеально гладкими внутрішніми гравіюваннями. Це було саме те замовлення, яке він поспіхом зробив у майстерні. Замовив того самого раннього ранку прямо перед своїм терміновим від'їздом на фронт.

Лея тихо й дуже проникливо сказала:

— Я сама забрала їх із майстерні. Мені вкрай хотілося, щоб ти отримав їх саме сьогодні. Тут... на передовій, разом зі мною.

Вона ніжно торкнулася однієї з блискучих обручок своїм тонким пальцем.

— Це наш міцний оберіг. Це тривке нагадування для тебе. Нагадування про те, що я тепер завжди тут. Що я віддано чекаю на тебе. Що ти відсьогодні більше ніколи не будеш один у цьому світі.

Макар від почутого не міг відразу нічого говорить. Слів просто не було. Він лише міцно зімкнув коробочку у своїй великій долоні. А потім чоловік плавно підніс руку до її обличчя. Он ніжно провів пальцем по її гарячій щоці.

— Леє... — його голос раптом став дуже хрипким і низьким. — Це насправді найдорожче. Найдорожче з усього, що я будь-коли отримував у своєму житті.

За дверима бліндажа знову голосно й нетерпляче крикнули бійці:

— Командире, ну ми тут хвилини дві вже чекаємо! Скоріше виходьте!

Макар ні на секунду не відвів свого пильного погляду від обличчя Леї.

— Підемо? — запитав він її дуже м'яко.

Лея слухняно кивнула у відповідь. Її тонкі пальці знову міцно й природно вплелися в його руку. У сусідній великий бліндаж вони зайшли вдвох, міцно тримаючись за руки. На їхніх пальцях красиво виблискували нові обручки.

Радісний сміх побратимів, густий запах гарячої гречаної каші, легкий присмак диму та блиск металевих кружок одразу накрили пару. Вони миттєво відчули густе тепло. Це армійське тепло було зовсім не схожим на колишній цивільний комфорт. Зате воно було по-справжньому щирим і живим.

Усі побратими дружно сиділи за довгим імпровізованим столом. Хтось із хлопців активно перемішував їжу у великому казанку. Хтось уже спокійно розливав гарячий узвар по залізних кружках. Коли у дверях нарешті з'явився Макар, усі присутні миттєво підвели свої голови догори. А коли бійці побачили поруч із командиром красиву дівчину в білому кожушку, гучний гомін піднявся по всьому приміщенню.

Макар упевнено виступив на один крок уперед. Він при цьому не відпускав її руки ні на мить. Офіцер навіть не намагатися сховати щиру посмішку в кутиках своїх вуст.

— Знайомтесь, хлопці, це моя офіційна наречена — Лея.

Він спокійно обвів своїм важким поглядом абсолютно всіх присутніх. Макар у цю секунду раптово став виглядати ще вищим і ширшим у плечах.

— Тому поводьтесь із нею відповідно.

На мить у великому бліндажі застигла повна тиша. Вона була короткою та дуже приголомшеною. А потім приміщення буквально вибухнуло шаленою хвилею радісних вигуків бійців:

— Ого! Оце так новина! Командире, так тримати!

— Та ну, невже справжня наречена?!

— Привіт, прекрасна Снігуронько! Ти з цим суворим вовком точно добровільно тут перебуваєш?!

— А хтось же мені впевнено казав, що наш командир ніколи не жениться! Ага, тримай карман, обманув нас усіх!

Навколо лунав дружній сміх, гучний тупіт важких армійських чобіт та схвальні поплескування долонями по дерев'яних столах. Хтось із бійців швидко посунувся на лаві убік. Чоловік звільнив для гості найкраще й найтепліше місце — прямо поруч із Макаром.

Лея стояла посеред бліндажа трохи розгублена від такої уваги. Проте щаслива усмішка сама собою розквітла на її привабливих губах. Її було неймовірно приємно від цього густого тепла. Приємно від гучності та від нескінченної щирості цих мужніх чоловіків. Вони всі дивилися на неї з величезною повагою, щирою цікавістю й доброзичливістю. У їхніх поглядах панувала та особлива відкритість. Така відкритість існує тільки в тих місцях, де кожен новий день дійсно може стати останнім.

Макар легенько притягнув дівчину ще ближче до свого плеча. Він ніби встановлював за її спиною свій невидимий надійний кордон.

— Це моя дівчина.

У його низькому голосі зараз взагалі не було жодної агресії. Там чулися тільки тиха чоловіча гордість і його повне право на особисте щастя. Те щастя, яке він після довгих років самотності нарешті наважився повністю взяти у свої руки.