Розділ 11. Подарунок від Миколая

Волонтерська машина ще навіть не встигла до кінця заглухнути. Проте всі хлопці з окопів та бліндажів уже відразу потягнулися ближче до неї. Навколо миттєво з'явилися щирий сміх, голосні вигуки та дружні жарти. У всьому цьому повітрі, пронизаному залізничним холодом, раптом виникло щось святкове й майже дитяче. Лише один Макар продовжував похмуро стояти осторонь від усіх. Він сильно насупився. Він усе ще ніяк не міг збагнути головного. Навіщо його вище начальство взагалі додумалося до цього безглуздого цирку на передовій.

Тут був зовсім не час і не місце для подібних розваг. Тут панував жорстокий фронт. За обрієм постійно чувся важкий гул заліза. Поруч не покидало тривожне відчуття, що сира земля під ногами може здригнутися будь-якої хвилини. Але коли важкі двері цивільної машини відчинилися вдруге, Макар раптом повністю завмер на місці.

Першою з салону обережно вийшла жіноча ніжка. Вона була стрункою та взутою у красивий білий пухнастий чобіток. Потім з'явилася друга ніжка. Вже за мить перед військовими постала вся дівчина. На ній була коротка біла спідничка, легкий теплий кожушок та красивий капелюшок. З-під цього капелюшка на плечі гарно спадали довгі кучері. Вона була білою, як той чистий сніг, що лежав навколо бази по коліна. Справжня Снігуронька.

Вона усміхалася бійцям так щиро й тепло. Здавалося, ніби весь цей навколишній світ зовсім не був потрісканий страшними вибухами. Ніби вона особисто принесла із собою на фронт справжнє світло.

— Ну що, хлопці, щиро всіх із Новим Роком! — весело й голосно вигукнув чоловік у костюмі Святого Миколая, високо піднявши свою дерев'яну палицю. — Подарунків у моєму мішку обов'язково вистачить на всіх!

Хлопці радісно гуділи й голосно сміялися. Вони вже активно тягнулися руками до великого мішка. А Снігуронька йшла між ними дуже легко. Вона наче плавно ковзала по глибокому снігу. Дівчина залишала після себе свіжий запах морозного повітря та тонких жіночих парфумів.

Макар продовжував стояти нерухомо. Він сховався у глибокій тіні бліндажа, глибоко сховавши руки в кишені куртки. Його важкий погляд був намертво прикований тільки до неї. Лея? Ні. Ні, цього просто не може бути. Лея зараз має бути дуже далеко від цього пекла, за сотні кілометрів у безпечному місті. Це просто якась інша смілива дівчина-волонтерка. Але коли вона нарешті повільно підняла голову й подивилася прямо в його бік, у його грудях усе різко стиснулося.

Він відразу впізнав її очі. Це був той самий неповторний глибокий погляд. У ньому завжди було набагато більше сенсу, ніж у будь-яких словах світу. Снігуронька теж різко зупинилася на місці. Щира посмішка повільно зникла з її привабливих губ. Вона теж відразу впізнала його серед військових.

— Макаре... — дуже тихо прошепотіла вона.

Вона сказала це так тихо, що почув її слова тільки він один. І вся навколишня тиша в цю мить стала зовсім іншою. Вона стала дуже густою, важкою і водночас крихкою, мов тонка крига.

Макар упевнено зробив крок вперед. Потім один. Другий. Ця прекрасна Снігуронька, його кохана Лея, зараз дійсно стояла перед ним у білому святковому вбранні. Вона була вся злегка засніжена, трохи схвильована та навіть трішки винна. Але вона була для нього до божевілля рідною.

— Ти... ти що взагалі тут робиш? — важко видихнув він.

В його хрипкому голосі зараз змішалося абсолютно все: і шалене здивування, і дика радість, і прихований страх за неї, і світла надія. Лея знову тепло усміхнулася йому. Вона посміхнулася саме так, як він добре пам'ятав у своїх щонічних спогадах.

— Я просто привезла тобі подарунок. Свій власний. На Новий Рік, — тихо промовила дівчина. — І знаєш... мені чомусь здається, що він тобі зараз дуже потрібен.

Макар після цих слів не дав їй більше і секунди часу. Він не дозволив їй ступити самостійно бодай один зайвий крок. Він не дав їй часу навіть просто озирнутися навколо. Військовий відразу зробив один стрімкий і потужний рух вперед. Уже в наступну мить Лея опинилася в його міцних руках. Вона була дуже легкою, тремтливою від сильного холоду та пережитих емоцій, але абсолютно живою. Його власна дівчина.

Він підхопив її на руки так легко, ніби її фізична вага взагалі не існувала для нього. Усе його міцне тіло зараз зібралося в одне-єдине палке бажання — надійно захистити її від усього світу.

— Макаре... — вона тільки й встигла тихо видихнути його ім'я.

Але він їй нічого не відповів у голос. Він просто мовчки ніс її на руках, міцно притискаючи до своїх грудей. Чоловік панічно боявся, що вона може раптово щезнути, мов прекрасний сон. Сніг голосно хрумтів під його важкими військовими кроками. Сильний мороз боляче кусав їхні щоки. Фронтове повітря навколо було дуже різким. Воно було повністю наповнене запахом пороху та холодної зими. Але він швидко летів уперед, прямо до свого бліндажа. Туди, де було повністю безпечно й тепло.

За його спиною відразу вибухнув гучний сміх та веселі вигуки побратимів:

— Командире! Ну куди ж ти? Та віддай ти нам нашу Снігуроньку! Ми теж дуже хочемо справжнього свята! Поділися гостею, не будь таким жадібним!

Макар навіть не подумав повернути голови в їхній бік. Його низький голос так сильно прогримів на весь перон, що в загальному сміху бійців раптом з'явилося поважне й швидке затихання:

— Ні за які подарунки у світі не віддам!

Хлопці від такої відповіді зареготали ще гучніше. Проте ніхто з них так і не насмілився підійти ближче до командира. Лея міцно обхопила його шию своїми руками. Вона всім тілом втиснулася в його широку грудну клітку. Дівчина чітко відчувала, як усередині цього чоловіка зараз гуляє шалена напружена сила. Ця сила була живою, гарячою і майже вибуховою.

— Ти що твориш... — тихо й ніжно прошепотіла вона йому прямо у вухо.

Макар у відповідь лише ще міцніше притиснув її до себе.

— Я? — важко видихнув він. — Я просто рятую свою Снігуроньку.

І з цими словами він швидко увірвався всередину напівтемного бліндажа. Чоловік відразу зачинив за собою важкі дерев'яні дверцята. Цим рухом він ніби назавжди відгороджував її від усього жорстокого зовнішнього світу. Макар стояв посеред бліндажа абсолютно нерухомо, мов велика кам'яна статуя. Його великі руки тримали Лею так жадібно й міцно. Здавалося, ніби вона була повністю створена з крихкого снігу. Торкнись її трохи легше або невпевненіше — і вона вмить розсиплеться на шматочки. Наче варто було йому хоч на мить розтиснути свої пальці, і сильний мороз відразу забере її назад у глуху темряву фронтової ночі.