Розділ 8. Разом

Лея повільно прокинулася від м'якого ранкового світла. Вона ніжно відсунулася від широких грудей Макара й сіла на ліжку. Дівчина ліниво потерла очі, витираючи яскравий сонячний зайчик зі свого обличчя. Макар у цей час уже не спав. Він спокійно лежав на боці й уважно спостерігав за кожним її рухом. Його погляд був дивно умиротвореним, глибоким та дуже зосередженим.

— Доброго ранку, — тихо спитала вона й тепло посміхнулася йому. — Ти вже давно не спиш?

— Трохи раніше за тебе встав, — так само тихо відповів він.

Чоловік упевненим рухом відкинув легку ковдру на бік.

— Як щодо кави та смачного сніданку?

Дівчина з радістю кивнула у відповідь. Вона опустила босі ноги на прохолодну підлогу й солодко потягнулася всім тілом. Макар мовчки підвівся з ліжка. Він плавно відсунув щільні штори на великих вікнах, щоб у кімнату потрапило якомога більше ранкового світла. Яскраві сонячні промені красивими смугами падали на кухонний стіл. Там уже був акуратно розкладений чистий посуд. На столі на них чекав простий, але дуже апетитний сніданок: гарячий омлет, підсмажені тости та свіжі фрукти.

— Ти правда сам усе це зробив? — щиро здивувалася Лея, сідаючи на стілець.

— Так, — спокійно відповів він і почав розкладати тарілки. — Мені завжди набагато простіше зробити все самому, ніж довго чекати на когось іншого.

Вона взяла виделку й почала акуратно різати пишний омлет. Дівчина трохи нахилилася вперед до чоловіка. Цим рухом вона хотіла показати свою повну готовність до щирої розмови.

— Ти завжди так смачно готуєш? — зацікавлено спитала вона.

— Не завжди, — чесно відповів Макар. — На службі здебільшого доводиться робити все дуже швидко й на ходу.

Він упевнено відламав свіжий шматок хліба й акуратно подав його дівчині. Лея протягнула руку, щоб узяти свою тарілку. У цю мить їхні пальці знову ненадовго, але дуже ніжно переплелися між собою. Макар ледве помітно кивнув головою. Він повернувся до своєї їжі. Офіцер намагався зберігати між ними правильний психологічний простір, але при цьому він зовсім не хотів відпускати її теплого дотику.

Вони їли абсолютно мовчки протягом кількох хвилин. Проте ця тиша більше зовсім не лякала дівчину. Вони лише час від часу обережно підводили свої погляди одне до одного. Нарешті Лея відклала виделку й тихо спитала:

— Тобі насправді зовсім не важко ось так готувати для абсолютно незнайомої людини?

— Ні, взагалі не важко, — коротко відповів він. — Я вже давно звик до цього.

Лея розуміюче кивнула.

— Мабуть, я теж незабаром зможу до цього звикнути... — тихо промовила вона й знову ніжно посміхнулася.

Макар на мить підняв на неї свої темні очі. Він ніби ретельно перевіряв щирість її слів у своїй голові. Після цього чоловік спокійно повернувся до завершення сніданку. Усі їхні подальші рухи залишалися дивно синхронними. Вона плавно піднімала свій келих, а він у цей самий час подавав їй потрібну тарілку. Вона акуратно різала соковиті фрукти, а він надійно тримав гострий ніж.

Ранковий сніданок незабаром закінчився. Вони разом вийшли на галасливу вулицю міста. Надворі стояв прекрасний ясний день. Тепле сонце ніжно зігрівало їхню шкіру. Легкий літній вітер приємно колихав її довге волосся. Усе повітря навколо було чистим, свіжим і повністю наповненим солодким запахом ранкових квітів та свіжої випічки з місцевого кафе.

Вони вирішили трохи прогулятися пішки. По дорозі вони зупинилися біля невеликого кіоску й купили прохолодне морозиво. Макар обережно відламав один маленький шматочок і сам підніс його до її рота. Лея дзвінко сміялася, коли холодна солодка маса торкнулася її губ. Потім вони разом годували білих голубів біля великого пам'ятника на площі. Дівчина весело реготала від того, як птахи сміливо облітали її ноги. А Макар тільки тихо посміхався про себе, невідривно дивлячись на її щиру жіночу радість.

Вони повільно йшли по затишній вулиці, міцно тримаючись за руки. Їхні обличчя буквально світилися від справжнього щастя. Серця закоханих билися в одному єдиному ритмі. Цей ритм зараз здавався абсолютно спільним для них двох.

Раптом у кишені його куртки голосно й різко задзвонив мобільний телефон. Макар миттєво зупинився на місці. Він швидко витягнув апарат і суворо відповів на виклик:

— Так. Згоден. Гаразд. Коли саме?.. Добре, буду вчасно.

Він повільно поклав слухавку назад і важко видихнув. Його обличчя знову стало кам'яним і серйозним, як на службі.

— Сьогодні ввечері мені потрібно терміново від'їжджати на нове завдання, — глухо сказав він.

Настала важка, гнітюча пауза. Лея відчула, як її серце боляче стиснулося від раптового страху.

— Але спочатку давай разом зайдемо в одне дуже цікаве місце, — раптом додав Макар, рушаючи вперед.

Вже за кілька хвилин вони разом увійшли до великого ювелірного магазину на центральній вулиці. На вході тихо пролунав легкий кришталевий дзвінок. Усередині панувало приємне тепле світло від блискучих вітрин. У повітрі стояв стійкий запах полірування дорогого металу та чистого свіжого скла. Усе це миттєво створювало особливе відчуття повного спокою та приємного очікування.

Макар стримано кивнув молодому продавцю. Він тихо й чітко пояснив чоловіку, що шукає для себе дещо дуже особливе. Їх відразу ввічливо провели до найвіддаленішої, тихої частини магазину. Саме там на оксамитових підставках стояли найвитонченіші та найдорожчі прикраси.

Лея дивилася на Макара з величезною цікавістю. Вона глибоко в душі трохи хвилювалася й не розуміла його намірів. Чоловік дуже уважно переглядав маленькі коробочки. Він обережно відкривав і закривав їх одну за одною. Він діяв так дбайливо, ніби щиро намагався особисто оберегти кожен блискучий дорогоцінний камінь всередині.

— Я дуже хочу, щоб це було щось суто символічне, просте, але неймовірно важливе для нас, — тихо сказав він.

Макар при цьому не відводив свого глибокого погляду від її очей ні на секунду.