Розділ 5. Вечеря

Вони домовились потиснути одне одному руки й продовжити цей незвичний день разом. По дорозі вони заїхали в найближчий великий супермаркет. Потрібно було швидко закупитися свіжими продуктами для обіцяної вечері. Макар сам упевнено вибирав усе необхідне на полицях. У її простору квартиру чоловік зайшов із повними та важкими пакетами в руках.

Це була типова, яскрава жіноча оселя. Навколо панував легкий хаос. Повсюди лежав розкиданий одяг зі зйомок. Дорога брендова косметика хаотично лежала майже на кожній вільній поверхні. У повітрі кімнат стояв стійкий, приємний запах дорогих парфумів.

Макар спокійно пройшов повз неї далі по коридору прямо на кухню. Він ніс об'ємні пакети так легко, ніби це була найзвичніша для нього справа. Він не звертав уваги на дрібниці.

А Лея залишилася стояти в коридорі. Вона раптом вперше побачила себе та свою оселю його суворими очима. Це була справжня жіноча територія. Модні туфлі на підборах валялися прямо біля дивана. М'який плед недбало зліз на підлогу. Десь на спинці стільця висів короткий топ. У ванній кімнаті миготіли численні відкриті флакони засобів для волосся.

Аромат її солодких парфумів стояв у повітрі дуже густо. Він огортав кімнату теплим, привабливим шлейфом. Дівчина раптом відчула себе ніяково. Вона злегка провела рукою по своєму волоссю й підійшла до кухні.

— Ем... — Лея кинула швидкий погляд на цей безлад. — Ти не зважай. Це просто мій креативний хаос.

Макар спокійно озирнувся на неї. Він зупинився біля столу й нахилив голову трохи вбік.

— Лея, — сказав він тихо, без жодної тіні осуду в голосі. — За час служби я бачив такі квартири, куди заходити було реально страшно. А тут усе добре. Тут просто живе жива жінка. Це абсолютно нормально.

Він сказав це дуже просто й відразу пішов далі. Чоловік почав акуратно розкладати принесені продукти на чистій стільниці.

Лея від його слів на мить завмерла. І сталося це зовсім не тому, що він був занадто строгим офіцером. А тому, що Макар був якимось дивно звичним. Він був непідробним і справжнім у кожній своїй фразі. Цей чоловік завжди дивився на всі речі прямо й відкрито.

Він упевнено дістав з шафи обробну дошку, гострі ножі та свіжі овочі. Дівчина спостерігала за його чіткими й точними рухами.

— Ти точно... сам готуєш усе це? — недовірливо усміхнулася Лея, спершись на одвірок.

— Доводилося, і не раз, — спокійно відповів він, повільно закочуючи рукави своєї куртки.

Під тканиною змістилися його міцні передпліччя. М'язи виглядали дуже красиво й сильно. Лея мимохідь задивилася на його великі руки.

— У моїх військових місіях ти не замовиш швидку доставку з ресторану, — продовжив Макар, миючи овочі. — За роки служби я готував їжу на всьому підряд. Вчився готувати від польових кухонь у лісі до простих газових балонів в ангарах. Тому домашня кухня для мене — це розкіш.

Дівчина підійшла ближче. Вона сперлась стегном на кухонний стіл і зацікавлено склала руки на грудях.

— І що смачне буде у нас сьогодні на вечерю? — запитала вона.

— Куряче філе в ніжному вершковому соусі. Обов'язково з часником і духмяними травами. На гарнір буде розсипчастий рис. І ще зробимо легкий овочевий салат.

— Ого, — Лея злегка підняла свої ідеальні брови від подиву. — Це звучить дуже апетитно. Прямо як у вишуканих ресторанах.

— Тоді сьогодні наш найкращий ресторан буде саме тут, — Макар тепло подивився на неї.

Він кинув на дівчину впевнений погляд дорослого чоловіка. Він точно знав, що і як треба робити. Лея раптом відчула, як щось приємне та незвично спокійне розлилося всередині її душі.

— Може, тобі потрібна якась моя допомога? — несміливо запропонувала вона, бажаючи бути корисною.

— Так, допомога не завадить, — сказав він і підняв на неї свої темні очі.

На його мужньому обличчі з'явилася ледь помітна, але дуже тепла посмішка.

— Просто стій поруч зі мною. От і вся твоя головна допомога на сьогодні.

Лея слухняно зробила один крок ближче до нього. Вона не стала сперечатися. Дівчина підійшла майже впритул, тримаючись біля його великого плеча. Вона чітко відчувала приємний запах спецій, його теплий подих і приховану силу в кожному русі руки. Лея в цей момент взагалі не думала про наслідки. Вона просто йшла за своїми внутрішніми відчуттями.

Вона зробила ще один короткий крок. Потім другий. Дівчина зробила тихий, повільний вдих. І ось вона вже стояла поруч із ним у повній тиші. Вони були так близько, що вона чітко чула його рівне й глибоке дихання.

Лея повільно торкнулася його міцної спини своєю щокою. Вона ніжно поклала тонку долоню на його гарячий бік. Дівчина ніби інстинктивно шукала ту надійну точку опори, яку вона довгими роками не могла знайти ніде у своєю глянцевому світі.

Макар від цього несподіваного дотику завмер лише на одну мить. На найменшу. Це тривало як один короткий подих. А потім він спокійно продовжив рухатися далі. Але тепер він робив усе набагато повільніше та уважніше. Чоловік ніби дбайливо налаштовувався на її тонку присутність поруч.

Густе тепло від його великого тіла розходилося справжніми хвилями. Воно було щільним, справжнім і дуже заспокійливим. Лея раптом чітко відчула, як її важка внутрішня темрява починає зникати. Та сама темрява, що завжди ходила за нею невидимою тінню, шепотіла вночі й сильно тиснула на груди. Зараз ця порожнеча швидко відступала, танула й розчинялася в його спокої.

Вперше за дуже довгий час у неї не було бажання кудись бігти чи тікати. Зникла важка напруга в грудях. Більше не було хаосу думок у голові. Був лише він. Його широка спина під її щокою. Його надійне тепло, яке зараз наче закривало її від усього жорстокого світу навколо.

Макар обережно поставив ніж на стіл. Він витер рукавом пальці. Потім чоловік, навіть не озираючись назад, м'яко накрив її руку своєю великою долонею. Він зробив це без жодного поспіху. Так природно, ніби робив це все своє життя.