Розділ 3. Неправильний день

День від самого ранку був неправильним. Лея проспала на важливу фотозйомку. Це сталося вперше за багато років її успішної кар'єри. Причина виявилася банальною і водночас абсурдною: її телефонний будильник просто не пролунав. Наче весь всесвіт раптом вирішив зробити дівчині підніжку. І зробив її саме тоді, коли вона найменше цього чекала.

Коли стривожені асистенти нарешті додзвонилися до неї, Лея схопилася з ліжка. Вона була сонна, роздратована і зла. Дівчина гарячково вихопила ключі від машини й буквально вилетіла з квартири. Навіть кави не випила.

Сьогоднішня зйомка мала проходити на території діючої військової бази. Це було закрите місце, куди навіть автомобільний навігатор не хотів вести. На електронній карті не було жодного потрібного маркера чи точної точки. Навколо височіли лише сірі паркани та густі дерева. В результаті Лея переплутала перехрестя і повернула зовсім не туди, куди треба. Їй довелося довго робити додаткове коло по розбитій дорозі. Вона втрачала дорогоцінні хвилини й щосили тиснула на газ.

Коли її машина нарешті приїхала до контрольно-пропускного пункту, атмосфера на майданчику вже була напруженою до межі. Усі бігали та метушилися. Головний режисер був червоний як рак від злості. Він кричав так голосно, що луна розносилася по всій території бази. Чоловік несамовито звинувачував усіх підряд — освітлювачів, стилістів, техніків та гримерів. Він активно погрожував команді негайними звільненнями та величезними штрафами. Ніби цей крик міг хоч якось повернути втрачений час назад.

Уся знімальна команда була знервована та налякана. Лея вийшла з машини й одразу відчула на собі десятки прискіпливих поглядів. Колеги дивилися на неї з німим докором. Їхні очі мовчки говорили, що весь цей безлад стався саме через її запізнення. Дівчині стало ніяково, але вона тримала обличчя.

Її швидко підхопили під руки й посадили в крісло гримера. Стилісти швидко нанесли їй яскравий макіяж. Потім Лею поспіхом переодягнули у спеціальну військову форму. Підшитий одяг був абсолютно новим і ще пахнув фабричною тканиною та свіжістю. Дівчину одразу провели на знімальний майданчик під відкритим небом. Лея навіть не встигла як слід оглянутися навколо та оцінити обстановку.

Але на цьому її неприємності не закінчилися. Головний партнер по зйомках... теж не приїхав. Це був відомий і капризний актор. Молода асистентка підбігла до режисера, ледь ковтаючи сльози від сильного стресу. Вона тремтячим голосом повідомила погану новину: його машина теж не знайшла потрібного повороту до бази. Актор просто заблукав десь у лісі, і команда ніяк не може до нього додзвонитися. Його телефон поза зоною досяжності.

Почувши це, режисер вибухнув новою, ще потужнішою хвилею криків. Він шпурнув на землю свій сценарій. Лея мовчки зціпила зуби й відвернулася. Цей безглуздий день точно почався не так, як мав за планом. Навколо панував суцільний хаос, і ніхто не знав, що робити далі.

Для Макара цей день також розпочався абсолютно неправильно. Він приїхав у місто після складного відрядження пізно вночі. Їхати далі у свою військову частину вже просто не було фізичних сил. Втома валила з ніг. Тому чоловік вирішив зупинитися і переночувати у найближчому недорогому готелі біля траси.

Зранку все йшло за його звичною схемою: сувора зарядка, швидкий сніданок та короткі збори. Така ранкова рутина завжди заспокоювала Макара. Вона вирівнювала його хаотичні думки після нічної дороги й швидко повертала тіло у звичний, жорсткий ритм служби. Він любив порядок у всьому.

Він сів у свій позашляховик і рушив у дорогу. Вже на півдорозі до військової частини в кабіні голосно пролунав телефонний дзвінок. Телефонувало пряме керівництво. Макара наполегливо попросили терміново заїхати до головного штабу. Треба було особисто забрати важливі документи на його нове призначення. Офіцеру довелося різко розвернути машину на трасі й повертатися назад у гамірне місто. Це ламало всі його плани на відпочинок.

Штаб зустрів Макара своїм звичним, трохи набридливим гулом довгих коридорів. Навколо панувала постійна біганина молодших офіцерів із папками. Чоловік ішов повз кабінети, відповідаючи на стримані кивки голови та короткі привітання. По дорозі він обмінявся кількома міцними рукостисканнями зі старими знайомими по службі.

Але саме це бюрократичне місце Макар завжди любив найменше у своїй професії. Тут усе рухалося занадто повільно. Потрібні документи ще не були готові, і їх довелося довго чекати біля кабінету. А чекати Макар ніколи не вмів і щиро не хотів.

Саме тому він недолюблював штабних офіцерів. На його думку, у цих кабінетних працівників не було справжнього, суворого бойового досвіду. У них зовсім не було розуміння того, що інколи на місії секунди вирішують усе. Секунди визначають, кому жити, а кому померти в бою.

Цим штабним папероїдам нікуди не горіло. Вони нікуди не поспішали й спокійно пили каву. А для військового офіцера його високого рівня така неспішність була просто неприйнятною. Вона виводила його з себе.

З будівлі штабу Макар вийшов вкрай знервований і незадоволений. Його передчуття не підвело. Нове призначення виявилося вкрай небезпечним і складним. Його знову відправляли у саме пекло. Але на службі військових ніколи не запитують про їхні бажання. Їх просто ставлять до відома і видають наказ.

Він сів у машину, закинув папку на заднє сидіння і різко рушив з місця. Макар їхав у бік своєї бази, навіть не підозрюючи, який сюрприз чекає на нього на території. Його роздратування росло з кожним кілометром. Цей неправильний день готував їм обом несподівану зустріч.