Розділ 2. Він

Макар виріс у дитячому будинку. З ранніх років він був мовчазним і відлюдькуватим. Хлопець не любив зайвих розмов і тримався осторонь від усіх. Вихователі часто називали його різким, задиракою та дебоширом. Його ім'я постійно фігурувало у рапортах про порушення дисципліни. Проте дорослі не помічали в хлопцеві головного. У Макара було гостре, майже інстинктивне відчуття справедливості.

Якщо хтось кривдив чи принижував слабшого вихованця, Макар реагував миттєво. Він ніколи не кликав на допомогу і не скаржився керівництву. Хлопець першим ставав на захист і закривав собою молодших дітей. Зазвичай доводилося битися кулаками, бо інших інструментів у дитбудинку він просто не мав. За таку самодіяльність Макара постійно сварили та карали. Одиночна кімната та догани стали для нього звичною справою. Директорка часто пророкувала йому кримінальне майбутнє. Альтернативою була лише армія. Макар без вагань обрав другий шлях.

У чотирнадцять років він вступив до кадетського училища. Нове місце зустріло його суворими правилами. Навчання давалося Макару важко. Гуманітарні науки здавалися йому нудними. Книжки хлопець читав неохоче і лише під примусом. Проте його фізична підготовка була просто блискучою. На стадіоні та в залі йому не було рівних. Лише на тренуваннях Макар по-справжньому оживав. У спортзалі він повертався у світ, де його сила мала реальний сенс. Там він відчував себе на своєму місці.

В училищі Макар знайшов свого єдиного друга — Миколу. Микола теж був сиротою з важким минулим. Вони швидко порозумілися, бо мали схожі долі. Наставали канікули та великі свята. Коли інші кадети роз’їжджалися до батьків, хлопці залишалися самотніми. Вони сиділи удвох у порожній та холодній казармі. Їхнім єдиним прихистком став спортзал. Хлопці годинами виснажували себе на татамі. Вони тренували удари на важких грушах і тягали залізо. Згодом вони стали найкращими на курсі. Вони були сильнішими та дисциплінованішими за всіх інших кадетів.

Перед випуском хлопців несподівано викликали до керівництва училища. У великому кабінеті сиділи кілька офіцерів у високих званнях. Вони уважно вивчали особові справи друзів. Пильні погляди військових ніби просвічували кадетів наскрізь. Один із офіцерів подивився на них і заговорив. Він сказав, що вони мають характер і стійкість, яких не купити за гроші й не навчити на уроках.

Тоді їм запропонували вступити до спецвійськ. Про цей підрозділ у коридорах училища говорили лише пошепки. Туди брали тільки найкращих. Друзі погодилися без жодних вагань, бо хотіли бути корисними. Так розпочалася їхня серйозна військова кар'єра. Вони отримали свій перший справжній шанс у житті.

Потім були довгі роки служби у гарячих точках. Постійні військові конфлікти змінювали один одного. Це були таємні операції, про які ніколи не згадували в новинах. Макар і Микола завжди йшли у перших рядах. Вони прикривали спини одне одному під час найважчих штурмів. Спільні поранення, шрами, нагороди та нові звання лише зміцнювали їхній зв'язок. Хлопці розуміли одне одного без слів. Їм вистачало одного погляду чи короткого жесту в темряві. Вони діяли як один чіткий бойовий механізм. Разом їм було простіше долати все, що підкидала сувора доля.

Макар добре пам'ятав їхнє останнє спільне завдання на кордоні. Тоді вони потрапили в оточення у закинутому ангарі. Набої закінчувалися, а допомога затримувалася. Микола отримав легке поранення у плече, але продовжував стріляти. Вони не панікували, бо довіряли одне одному на сто відсотків. Макар вирахував позицію ворожого снайпера і зняв його одним точним пострілом. Це дозволило їм прорвати кільце і вийти до своїх. Після тієї операції вони отримали чергові ордени. Але головною нагородою було те, що вони залишилися живими.

Після повернення з тієї місії життя змінилося. Під час чергового короткого завдання у місті Микола випадково зустрів дівчину. Спершу це була звичайна коротка розмова біля кав'ярні. Але між ними швидко спалахнуло сильне і щире почуття. Їхні зустрічі ставали все частішими, а емоції — глибшими. У них закрутився легкий та живий роман. Микола сильно змінився під впливом кохання. Його погляд став м'якшим, він частіше посміхався і забував про сувору службу. Макар щиро радів за друга. Він бачив, як Микола розквітає. Хоча глибоко всередині Макар відчував, що їхні спільні дороги скоро розійдуться. Вони більше не належали тільки військовій справі.

Вже за пів року Макар стояв поруч із Миколою на його весіллі. Замість камуфляжу на них була парадна форма. Макар був головним свідком — найближчою людиною, якій наречений довірив цю важливу роль. Навколо лунала весела музика, гості сміялися і піднімали келихи. Макар відчував велику гордість за свого побратима. Микола знайшов свою справжню половинку та створив сім'ю. Він отримав те людське тепло, якого вони обоє так прагнули з дитинства у дитбудинку. Це був новий, щасливий початок для його друга.

Але разом із радістю в душу Макара прийшло й інше усвідомлення. Тепер він залишався зовсім один. Ні, Микола не забуде про їхнє братерство. Він ніколи не зрадить пам'ять про спільні бої. Просто у Миколи почалося зовсім інше життя. Тепер у нього з'явилися нові пріоритети, родинні обов'язки та велика відповідальність за дружину. Макар мав це зрозуміти й прийняти без жодних образ.

Він стояв біля наречених, слухав гучні привітання родичів та друзів. Макар дивився на щасливе обличчя Миколи та його дружини. І тихо, непомітно для всіх присутніх, подумки прощався з їхнім спільним минулим. Ті часи, коли вони були єдиним цілим, минули. Їхні шляхи, які так довго були однією дорогою, тепер остаточно розходилися.

Макар нічого не сказав уголос і не показав свого суму. Він не мав звички говорити про свої почуття чи демонструвати слабкість. Він просто чітко знав: усе змінюється. Відсьогодні йому доведеться рухатися далі самостійно. Його майбутнє знову ставало туманним і самотнім.