Розділ 1. Вона

Лея була справжнім дитям великого міста. Вона все своє життя провела серед розпеченого асфальту, неонових вогнів хмарочосів та нескінченного руху. Шум завантажених проспектів заміняв їй музику. Вона народилася в дуже заможній родині й була єдиною дитиною. Батьки ні в чому їй не відмовляли. З раннього дитинства дівчинка була занурена у блиск дорогого глянцю й показної розкоші.

Світ моди та краси прийняв її занадто рано. Постійні танці, модні подіуми, спалахи камер — це був її звичний світ. Вона не знала іншого дитинства. Уже з десяти років Лея впевнено крокувала подіумом на показах відомих дизайнерів. Вона швидко звикла до постійної уваги, великих грошей та дорогого шопінгу. Брендові подарунки стали для неї звичною буденністю.

На вісімнадцятиріччя батьки подарували їй велику окрему квартиру в елітному районі. Це був щедрий презент та символ повної свободи. Проте на той момент дівчина ще не до кінця розуміла суть цієї свободи. Вона просто переїхала у власне красиве житло і продовжила жити у звичному темпі.

Її життя миготіло яскравим калейдоскопом. Воно проходило між нічними клубами, брендовими бутіками та зйомочними майданчиками. Лея катастрофічно звикла до постійної чоловічої уваги. Чоловіків у своєму житті вона змінювала дуже легко, наче рукавички.

Їй щиро подобалися їхні захопливі погляди та палкі компліменти. Вона любила дорогі подарунки, вишукані ресторани та спонтанні подорожі за кордон. Лея легко й безтурботно жила своє блискуче, але поверхневе життя. Навколишні вважали її найщасливішою дівчиною у місті. Вона мала все, про що інші лише мріяли. Але всередині цієї красивої картинки завжди чогось бракувало.

Це дивне відчуття порожнечі ставало особливо гострим уночі. Зазвичай це відбувалося тоді, коли дівчина поверталася додому після чергової гучної вечірки чи ресторану. Вона прощалася з черговим кавалером, чиє ім'я навряд чи могла згадати зранку. Лея відчиняла замок і переступала поріг. За дверима її розкішної квартири на неї завжди чекала глуха тиша.

Ця тиша ніколи не була порожньою. Вона мала власну, майже фізичну присутність. Вона здавалася Леї глибокою, темною та всеосяжною. Ця тиша лякала дівчину набагато сильніше за самотність серед тисяч людей у нічному клубі. Там можна було сховатися за гучною музикою та алкоголем. Тут ховатися було ніде.

Щоразу, переступаючи поріг, вона поспіхом вмикала світло у всіх кімнатах. Лея запалювала кожну лампу в коридорі та вітальні. Вона ніби намагалася освітити не лише фізичний простір навколо. Дівчина відчайдушно намагалася прогнати ту темряву всередині себе, яку так боялася назвати справжнім ім'ям.

Та штучне світло від дорогих люстр ніколи не спасало. Воно лише робило кутки кімнат чіткішими й холоднішими. Не спасали Лею і нові розкішні наряди, які вона оберемками привозила зі зйомок. Одяг просто висів у гардеробі німим нагадуванням про чужі свята.

Не спасали її й численні подружки-моделі. Усі їхні розмови крутилися лише навколо нових модних трендів, дієт та закордонних контрактів. У цих бесідах не було ні краплі справжнього тепла чи щирості. Там панувала лише прихована конкуренція та заздрість.

Не спасали й нові залицяльники, які щодня обривали її телефон. Усі вони приходили до неї з однаково порожніми очима. Вони бачили в Леї лише красиву ляльку та престижний трофей для свого статусу. Їх не цікавило, що відбувалося в її душі. Не спасала навіть пляшка дорогого шампанського, яку вона все частіше відкривала наодинці. Іскристі бульбашки лише ненадовго заглушали порожнечу. А потім нічний кошмар повертався знову.

Лея добре пам'ятала одну з таких ночей кілька тижнів тому. Вона повернулася з чергового показу втомлена і розчарована. Нова дизайнерська сукня здавалася їй важкою і незручною. Вона змила яскравий макіяж і довго дивилася на себе у дзеркало. Звідти на неї дивилася зовсім інша дівчина — з блідим обличчям і сумними очима. Тоді Лея вперше злякалася свого відображення. Вона зрозуміла, що її блискуче життя — це лише фальшива обгортка.

У хвилини особливого відчаю Лея навіть думала завести собаку. Їй хотілося мати поруч когось живого. Хортілося, щоб її любили просто так, а не за статус чи гарне обличчя. Але постійні закордонні поїздки та хаотичні графіки робили це неможливим. Вона не могла взяти відповідальність за тварину через свій спосіб життя.

Її квартира була всього лиш красивою декорацією. Холодним виставковим залом та місцем, де вона просто ночувала. Лея змивала тут грим і ховала втомлені очі, але ніколи по-справжньому не жила у цих стінах. Тут не було затишку й не пахло домашньою їжею. Тут панував лише ідеальний порядок із дизайнерських журналів.

Тиша і самотність непомітно стали її постійними супутниками. Вони перетворилися на невидимі тіні, що ходили за нею крок у крок. Вони супроводжували її всюди — на модних тусовках та в порожньому ліжку. І жодне світло вже не могло їх прогнати. Лея залишалася сам на сам зі своєю бездоганною, але глибоко нещасною реальністю.