Розділ 24.

«Ті, хто встають місяцем»

Туман над Арденвалем  був неприродно густим — він ховав під собою те, що ось-ось мало початися.
Ензо стояв поруч із Кайленом, тримаючи його за руку, хоча навколо збиралася буря.

— Вони йдуть, — сказав Ензо, не відводячи погляду від темряви між деревами.

— Усі? — Кай відчув, як Печатка під шкірою гарячіє, наче розпечений метал.

— Усі, — підтвердив Ензо.
— І наші зграї, і мисливці. Всі, хто хоче нас знищити… або забрати назад.

Кай посміхнувся кутиком губ.

— Ну що ж. Хай спробують.

______

Першими прибули Мисливці.

Десятки — темні в обладунках, з червоними мітками на шиях, озброєні срібними списами й лезами, які вбивали перевертнів за секунди.

Другими — зграя Ензо.
Тридцять вовків, що виглядали зламаними і злими. Вони досі вважали Ензо викинутим сином, чужаком.

Треті — зграя Кая.
Іхнє виття було жорстким, вони не пробачали зради, не забували правил.

І всі троє вийшли на одну галявину.

Мисливці вишикувалися першими.

— Печатка має належати нам, — крикнув головний.
— Віддайте носія. А другого — вбийте.

Кай вийшов вперед, очі сяяли золотим із червоним.

— Спробуйте.

_______

Мисливці кинулися першими — залізний шквал, удари, які могли пробити камінь.

Кай зустрів їх так, наче був створений для бою:
Печатка зробила його швидшим, сильнішим, темнішим. Він кидав ворогів у дерева, ламав зброю голими руками, розривав ряди.

Ензо атакував з іншого боку:
швидкість тіней, сила чистої люті альфи, рухи, які навіть його стара зграя не знала.
Він вбивав не через ненависть — через захист.

І тут сталося те, чого не очікував ніхто:

зграя Ензо раптом завила разом із ним.
Його сила, його кров, його справжня спадщина — вони все відчули.

Але ще сильніше було інше:

зграя Кая теж завила відповідь.
Якщо Печатка обрала його — значить, він не просто носій.
Він — лідер.

Уперше в історії Рейвуду
дві зграї вили разом.

_______

Мисливці зрозуміли, що щось пішло не за планом.

— Зупиніть носія! Він не повинен…!

Але було пізно.

Кай упав на коліна, схопившись за груди.
Печатка пульсувала, ніби зараз прорве шкіру.

Ензо кинувся до нього.

— Кай! Дихай! Ти контролюєш її, чуєш? Не вона тебе!

Кай підняв голову.

І Печатка вибухнула світлом — червоно-золотим, немов місяць і кров злилися в єдине.

Світло накрило всю галявину.

Мисливці, що стояли ближче, просто розлетілися в сторони.
Зброя їх розплавилася.
Альфи обох зграй відступили, не в змозі витримати силу.

Та Ензо залишився.
Лише він.

— Я тут, — шепотів він, притискаючи Кая до себе.
— Я поруч. Печатка — це частина тебе, а я — частина тебе. Ми разом. Ми одне.

І Печатка… підкорилася.

Світло згасло.

Кай піднявся.

А всі інші впали на коліна.

4. Нові альфи

Першим заговорив старий альфа зграї Ензо.

— Ти… син нашого лідера… і сильніший за будь-кого з нас. Ти — альфа, Ензо.

Другим — альфа Кая:

— А Печатка обрала Кайлена. Він — наш вождь.

Кай озирнувся.
Дві зграї стояли перед ними навколішки.

Вовки тремтіли, але дивилися не зі страхом — з покорою.

Ензо взяв Кая за руку.

— Ти готовий? — тихо запитав він.

— Лише якщо ти поруч, — відповів Кай.

І тоді обидва зробили те, що раніше було неможливим.

Вони зімкнули свої руки.
Підняли їх над головою.

І Кай промовив:

— Від сьогодні…
кров більше не буде причиною війни.

Ензо додав:

— Ми відкидаємо кордони.
Ми відкидаємо минулі образи.
Ми стаємо єдиною зграєю.

— ЄДИНОЮ ЗГРАЄЮ! — заревіли вовки в унісон.

Небо навіть здригнулося.

5. Те, що приходить після війни

Коли все стихло, коли мисливці були розбиті, а дві зграї стояли разом, Ензо підійшов ближче до Кая.

— Знаєш, що це означає? — торкнувся його щоки.

Кай усміхнувся.

— Що ми більше не тікаємо?

— Що тепер ми правимо разом.

Кай нахилився ближче, торкаючись лобом до його.

— Тоді веди мене… альфо.

Ензо усміхнувся у відповідь:

— Тільки якщо ти ведеш світом поруч зі мною… альфо Печатки.

І дві їхні тіні злилися в одну — так само, як зграї, долі й серця.

---