Розділ 23

Вітер над Арденвалем змінився.
Не просто запахом небезпеки — запахом чужої крові.

Ензо зупинився першим. Його зіниці звузилися, як у хижака, що відчув рух у темряві.

— Вони тут, —  прошепотів він, і в голосі не було ані паніки, ані сумнівів. Лише холодна впевненість.

Кайлен відчув, як Печатка під шкірою стискається, мов розпечене кільце.
Вона реагувала на наближення загрози — особливо на ту, яка йшла за ними.

Віддалений лісовий шелест перетворився на тріск.
Потім — на гул.
Потім — на виття.

— Це не наша зграя, — кивнув Ензо. — Це ті, хто прийшли за Печаткою. І за тобою.

________

З туману вийшли перші тіні — масивні, з блідо-сірими шерстями й очима, в яких палахкотіла не звичайна лють, а фанатичний голод.

Кровні Мисливці.

Ензо напружився поруч так, що здавалось — повітря між ними спалахне.

— Тримайся ближче до мене, Кай.

— Мені не потрібен захист, — огризнувся Кайлен, але ще не встиг дихнути, як один із Мисливців кинувся вперед.

Ензо перехопив удар так швидко, що Кай навіть не одразу зрозумів, що сталося:
так ударив, так вивернув, що кістка ворожого передпліччя зламалася з глухим хрустом.

І тут Кай зрозумів:
Ензо не просто син альфи. Він — загроза, про яку ніхто не здогадувався.

________

Але Печатка теж вирішила не сидіти тихо.

У грудях Кайлена щось вибухнуло.
Сила, темна й давня, наче сама ніч, прорвалася через нерви, кров, зір.

— Кай! — Ензо озирнувся, побачивши, як зіниці його партнера стають золотими з кривавою обвідкою.

— Я… не можу… зупинити…

— І не зупиняй, — прошепотів Ензо, торкнувшись його обличчя, краєм пальців.
— Довірся собі. Довірся мені.

І Печатка рвонула.

Кайлен кинувся вперед не як людина.
Не як вовк.

Як щось третє.
Щось, що народжується лише раз за століття.

4. Бій двох сердець

Битва була короткою — але жорстокою.

Кай рухався, як буря: рвав, бив, перевертав, розкидав Мисливців, немов легкі гілки під час урагану. Сила Печатки пульсувала з кожним ударом.

Ензо був поруч, ідеально синхронно:
прикривав фланги, добивав тих, хто намагався зайти ззаду, й іноді просто торкався Кая, щоб заспокоїти його лють.

Але один із Мисливців був хитріший.

Він не кинувся в атаку.
Він чекав.

І коли Кай у ярості обернувся до іншого ворога, той вистрілив із метального ножа.

Ензо побачив це першим.

— КАЙ!

Він кинувся вперед і підставив своє плече під удар.

Ніж увійшов у тіло зі звуком, від якого в Кая все всередині зламалося.

— ЕНЗО!

Навіть Печатка завила всередині нього.

_________

Останній Мисливець не встиг утекти.

Кай схопив його однією рукою й притис до дерева.

— Ти не мав чіпати його, — голос був не голосом.
Це говорив Звір.
Але з Кайленовим серцем.

— Печатка… пробуджується, — вирівнявся Мисливець, навіть усміхнувся крізь кров. — І скоро він вибере не тебе…

Це була остання його фраза.

Кай зламав йому шию.

А потім упав на коліна поруч з Ензо.

— Тримайся… чуєш? — Кай торкався його щоки тремтячими пальцями.
— Ти не смієш… ти не маєш права… залишати мене.

Ензо торкнувся його зап’ястя.

— Я… не… залишу, — прошепотів він, стискаючи губи від болю.
— Бо ти… кличеш мене навіть тоді, коли не говориш… Кай.

І це ім’я, вимовлене таким голосом, повернуло Кая назад з темряви.

---