Розділ 19.

«Ті, хто знають істину»

Скеля над Арденвалем була гострою, мов лезо.
Холодний вітер різав обличчя, але Ензо й Кайлен стояли нерухомо — все ще оговтуючись від того, як Кайлен кілька годин тому вперше втратив контроль і мало не розірвав усе довкола.

Небо було тихим… та ця тиша була лише перед бурею.

— Ти тримаєшся? — тихо спитав Ензо.
— Не впевнений, — Кайлен зітхнув. — Звір наче прокинувся. І не хоче назад.

Ензо торкнувся його руки.
І саме в цей момент туман перед ними розверзся, відкриваючи шлях трьом фігурам у срібних плащах.

Слідопити.

Ті самі, що зникли, залишивши лише попередження про Межу та Печатку.

Хайріс, їхній старший, ступив уперед.

— Ми повернулися не тому, що хотіли, — сказав він. — А тому, що Печатка вже не спить.

Кайлен напружився.

— Скажіть правду, — різко кинув Ензо. — Чому вона забирає в нього контроль? Чому ми відчуваємо… те, що відчуваємо?

Хайріс глянув на них так, ніби мав поховати щось дороге.

— Бо це не помилка, — відповів він. — А задум. Печатка пробудилася саме зараз, бо ви — обидва — досягли точки, коли ваша кров нарешті здатна її витримати.

— Наша кров? — Ензо спохмурнів. — Але ж я—

— Ти теж вовк, — перебив Слідопит. — Але не такий, як він.

Погляд Хайріса впав прямо на нього.

— Ензо, ти — позашлюбний син альфи. Кров сильного роду, прихована магією, щоб урятувати тебе від війни між зграями. У тобі — заборонений спадок. І саме він пробудив Печатку.

Ензо відчув, як земля пішла з-під ніг.
Кайлен тільки кліпнув — щось між шоком і гнівом.

— Ти… чому не сказав мені? — хрипко спитав він у Ензо.

Ензо стиснув кулаки.

— Я сам не знав до кінця, — зізнався. — Знав тільки, що батько боявся моєї крові. І ніколи не дозволяв мені обернутися.

Хайріс продовжив:

— Саме тому Печатка тягне вас одне до одного. Не через романтику, не через долю.
А через те, що разом ваша кров дає їй силу.

— Силу для чого? — прошепотів Кайлен.

Слідопит подивився на нього довго й сумно.

— Щоб пробудити двох звірів, що сплять у вас.
Ти, Кайлен, — спадкоємець роду.
Ензо — той, кого не повинно було існувати.

Тиша стала смертельною.

— Але чому контроль втрачаю я? — зірвався Кайлен.

— Бо Печатка вибрала тебе першим, — сказав Хайріс. — Але пробудилася вона тоді, коли у Ензо вперше повністю прокинулася його справжня природа.

Ензо завмер.

— Коли? — прошепотів він.

Хайріс глянув на них обох.

— Коли ти поцілував його під Кривавим Місяцем.
Кров відповіла.
Печатка — теж.

Кайлен відступив на крок.

Ензо просто стояв, не дихаючи.

І тоді Слідопит вимовив те, що зруйнувало все:

— Печатка не об’єднує вас.
Вона зв’язує, щоб ви стали тим, що має повернутися у світ.
Тим, чого боялися всі зграї.
Тим, заради чого мисливці вже прорвали Межу.

— І чим же? — видихнув Ензо.

Хайріс нахилив голову, ніби в молитві.

— Поверненням Першого Звіра.
І ви — його два серця.

---