Розділ 16.

Кровний слід альфи**

Повітря здригнулося.

Спочатку — ледь відчутно. Ніби світ на мить затримав подих. Полум’я свічок у коридорі будинку Хранительки затремтіло, а стародавні символи на стінах налилися темнішим світлом.

Ензо різко розплющив очі.

— Ти це відчув?

Кайлен вже сидів на ліжку. Його зіниці звузилися, тіло напружилось, як перед стрибком.

— Так… — хрипко. — Межу прорвали.

І в ту ж мить десь далеко завив вовк.

Не крик.
Не попередження.
Наказ.

Будинок здригнувся, немов під ударом невидимої хвилі. За вікном зоряне небо Переломлених Земель розірвалося темною тріщиною — ніби кіготь розпанахав саме полотно реальності.

— Альфа, — прошепотів Кайлен. — Мій батько.

Ензо відчув, як Печатка між ними різко спалахнула болем. Не палючим — рвучким. Попереджувальним.

Хранителька увірвалася в кімнату без стуку.

— Вони вас знайшли, — сказала рівно. — Через кров. Через страх. Через зв’язок.

— Він пустив Кровний слід, — видихнув Кайлен. — Він має мою ДНК. Мій запах. Мій біль.

— І твій гнів, — додала вона. — Це найнебезпечніше.

Земля під ногами здригнулася вдруге — вже сильніше. Здалеку пролунали крики. Рев. Металевий грюкіт.

— Вони вже тут, — сказав Ензо.

Хранителька кивнула.

— Я відкрию для вас Швидкий Перехід. Але…

Вона подивилась на Кайлена довгим важким поглядом.

— Альфа йде не лише як батько. Він іде як суддя.

І як кат.

Кайлен стиснув кулаки.

— Він не зупиниться, правда?

— Ні, — відповіла вона. — Бо Печатка Місячних Душ у його уявленні — прокляття. А ти для нього — зрадник крові.

За стінами пролунали кроки. Важкі. Ритмічні. Десятки.

І запах.

Метал. Кров. Дикий гнів.

— Це мисливці… — прошепотів Ензо. — Він об’єднав зграю з Орденом.

Кайлен різко вдихнув.

— Він хоче не повернути мене. Він хоче знищити нас обох.

Вікно вибухнуло.

Скло розлетілося бризками срібного пилу. У кімнату влетіло двоє перевертнів у бойовій формі — напівлюди, напівзвірі, з червоними рунами на грудях.

— Син альфи тут! — заревів один.

Ензо першим вдарив.

Магія Печатки вистрілила з його долонь місячним спалахом — перевертня відкинуло в стіну з тріском кісток. Другий устиг лише підняти лапу, як Кайлен уже був біля нього — швидкий, лютий, смертельно точний.

Кров залила підлогу.

— ВИХІД ЗАРАЗ! — крикнула Хранителька.

Вона різонула повітря жезлом, і простір розійшовся світлою тріщиною — проходом.

Але було пізно.

Коридор заповнили мисливці.

А серед них…

Він.

Високий. Широкоплечий. У темному плащі з символом Кровної Зграї на плечі. Його очі світилися холодним бурштином.

Альфа.

Батько Кайлена.

— Сину, — його голос прокотився, як грім. — Вийди. І я подарую йому швидку смерть.

Кайлен виступив уперед.

— Ти більше не мій альфа.

Тиша вдарила сильніше за будь-який крик.

Очі батька звузилися.

— Тоді ти — мій ворог.

Він підняв руку.

Символи на тілах мисливців загорілися кров’яним світлом.

— Вбити їх обох.

Ензо схопив Кайлена за руку.

— Стрибай!

Вони кинулись у портал саме в ту мить, коли десятки тіл рвонули вперед.

Простір згорнувся.

А в повітрі залишився лише пульсуючий слід крові…

І обіцянка полювання.

---

В іншому світі вони впали на кам’яний берег чорної ріки. Важко дихаючи. Поранені. Живі.

Кайлен здригнувся.

— Це тільки початок, — прошепотів він. — Він не відпустить нас.

Ензо поклав долоню йому на груди — туди, де під шкірою палала Печатка.

— Тоді ми більше не тікатимемо. Ми вистоїмо.

Над ними сходив інший місяць.

Темніший.

Кривавіший.

🌑🐺🩸
Полювання почалося по-справжньому.