Божевільні психи

Затишний вечір оповив вулиці. Я дивилася у вікно на нічні ліхтарі та добросовісно розглядала жителів Делірії. Скільки ж нервів мені коштувало їхнє щастя! А скільки ж часу пішло на те, аби вони чудесним образом познаходили свої долі на зло Арані... Як не людьми, то хоча б меблями чи предметами. А вони так і ходять далі, навіть не знаючи, що то не просто балакучий диван у кав'ярні, а головний лікар міста. Що він ночами на проліт рятував пацієнтів і помер від перевтоми на такому ж дивані у своєму кабінеті. 

— Про що ти задумалась? — запитав Хілер, сідаючи напроти мене за столиком та замовляючи нам по чашці кави. — Останнім часом ти зовсім сумна. Не вистачає надійного плеча, на яке можна спертись? 

— Може й не вистачає. Хочеш ним стати? — буркнула відвертаючи лице в бік.

 Погляд моментально зачепився за золоті, довгі коси та шкіряну куртку. Сан сидів за барною стійкою та про щось говорив із нею. Цікаво, ми тепер постійно будемо з ним так неочікувано зустрічатися? Невже долі начхати, що то була лише магія? Чи може не тільки магія?

— Я б не радив, хлопчику, — авторитетно заявило меню зі столу, неочікувано подаючи голос. — Не з твоїми кволими нервами посягати на богиню долі! Он, палітурка наче не дуже страшна, але текст всередині кривіший за мої слова! 

— Це він зараз сказав, що я говорити не вмію і лицем не вийшов для тебе?! — обурився Хіл, підзиваючи офіціанта та забираючи наші чашки з десертом. Щоб помститися, він віддав меню Каю та почав буркотіти вдвічі більше. — Можна подумати, що в нашому світі є хоч щось ідеальне. Та я помру, перш ніж одна зла богиня нарешті вручить мені в руки мою долю!

— А якою ти її бачиш? — поцікавилася, розглядаючи Сана за спиною кавалера. Наші погляди на мить зустрілися і я мало не встала зі свого місця. Ні. Я ще не настільки зійшла з глузду. 

— Милою, спокійною, духовно збагаченою, доброю та вихованою дорослою жінкою. Такою, щоб тепло любила і не боялась мого внутрішнього дракона. Така як ти, наприклад, — мрійливо перераховував Хіл, запиваючи думки кавою та смачним тортиком. — А то знаю я нинішнє сучасне покоління! Пірсинг, тату і нецензурна лайка замість привітання. Ще й по кладовищах, не дай Боже, лазять! Призве мені на голову бабцю і потім взагалі життя не буде. Ні, краще вже з тобою до кінця своїх днів. 

— Тобі б самому подорослішати, Хіле. Губа не дурна, але ж дивись, не пропусти своє щастя за вигаданими ідеалами та образою на бабцю, — застережливо мовила я. В повітрі з'явився образ різноколірного дракончика, котрий хилитав сумно головою. — Твоя бабця з'явилася. 

— Невже? То що, я можу законно поцілувати тебе та здихатись нічних жахів? — хитро запитав нащадок вогняних ящурів. — Парі ти все одно програла, так що...з тебе поцілунок. 

Мої очі зачепилися знову за Сана. Він стояв із чашкою кави, спершись на Люсю. В погляді виднілось щось, чого я раніше навіть не помічала — злість, ревність та нотка божевілля. Я настільки здивувалася цьому, що навіть не помітила, коли Хілер потягнувся до мене та повільно поцілував. Його язик обережно провів по краю губ, від чого я відсахнулася й мало не відскочила. Ні, Хіл ніколи не зможе викликати у мене навіть соту частину того, що викликав Сан одними своїми словами. 

— Щось мені погано... — зніяковів дракон, швидко здіймаючись з місця. — Зараз повернусь...

Хілер моментально вскочив зі свого місця та побіг у сторону туалету. Біда була в тому, що він сплутав дверцята і випадково знайшов у ті, за якими жив балакучий унітаз. Думаю, затримається він там ненадовго. Тим паче, що дракончик дійсно зник на якийсь час. 

Поки я чекала на друга, до столика підійшов Сан та мовчки сів напроти. Гострі вилиці, пронизливий погляд, окуляри в золотавій оправі — все це було настільки рідним, що викликало бажання доторкнутись. Але натомість я стисла пальці та привіталась. 

— Рада бачити тебе. Як ти себе почуваєш?

— Як псих. 

— Чому це? — не зрозуміла я. 

— Пів вечора з барною стійкою готував план помсти твоєму другові, а він все одно пішов не так, як треба. Тепер сиджу і думаю — набити йому лице за те, що таки встиг поцілувати тебе, чи йому вистачить й тих вражень, які ми підготували для нього раніше? 

— Що ви з Люсею зробили...? — здивовано забуркотіла. — Які ще "враження", Сане?!

— О-о-о... Яскраві, Інсаніє! На годину так точно, — спокійно мовив чоловік, допиваючи свій напій. 

— Що ви зробили з ним?

— Нічого особливого. Лікарські трави у його каву додали. Правда мішала Люся, так що може бути задовгий ефект, — відповів чоловік, а я вилаялась. Люся ніколи не бачила міри. — Нічого, посидить, подумає чого не варто цілувати чужих жінок. 

— Він же там помре через Люсю, — з жахом констатувала я. 

— Не хвилюйся, в мене є ритуальна фірма. Відправлю прямо до небес. 

— Ти схоже вже його відправив туди з Люсею. Добре ще Люсіалінарія — вона стійка, яка за вечір набралася вражень. А ти то чим думав?! 

— Тобою. Тепер я досить божевільний, щоб ти не думала, що я під магією Тайри? — серйозно запитав він, дивлячись в мої очі. І дійсно, в його зіницях більше не виднілися магічні вогні. Він робив це свідомо. 

— Ти псих, Сане... — констатувала очевидний факт. 

— Не думаєш, що з нас вийде чудова пара? Богиня божевілля та псих, який підговорив кабінку туалету зачинитись на дві години та почитати дурному залицяльнику вірші. 

— Ти зараз серйозно? 

— Ти мені подобаєшся, Інсаніє. При чому давно. Ще до знайомства з Тайрою, — впевнено мовив Сан, відкладаючи чашку в бік та торкаючись губами мого зап'ястя. — І якщо ще якийсь бовдур посміє тебе поцілувати, я його відправлю прямо у свою контору. Тим паче, що я знаю, де земля трохи м'якше для копання могилки. 

— Точно псих.

— Зате я тобі подобаюсь. Можеш навіть не сперечатися, тебе здала Люся. 

— Навіть не збиралася. 

Щасливо посміхнувшись, я похитала головою від абсурдності ситуації та заплющила очі. Це ж треба було додуматись. Зате хоч стало ясно, чому доля нас пов'язала разом. Схоже ми з Саном зійшлись діагнозами — обидва божевільні.