Здорові психи

Важка доля бухгалтера...з цими гном'ячими перевірками зламає мозок навіть сама богиня божевілля! І як прості люди з ними справлялися? П'ятсот відтінків сірого шрифту з вимогами до звітів, написаних шостим кеглем! І це ще тільки основні! А скільки їх ще ховалося в глибині самої контори «Золота монета»...? Не дарма там поруч розташувалася служба ритуальних послуг — «Шлях до небес». З такими сусідами тільки туди й дорога!

Згадавши про місце роботи Ская, по моїй шкірі пробігся табун мурах. Немовби чуючи мої думки, телефон задзвенів і на екрані з'явилося ще одне повідомлення:

«Зустріньмося? Хочу дещо сказати тобі»

Серце зрадливо стислося. Я дивилась на слова та ледь стримувалась, аби не погодитись на зустріч. Тайра наклала заклинання тиждень тому, а Сана так і не пустило. Кожен день він писав мені дивні повідомлення з натяком на свої почуття і чим далі, тим ставало тільки гірше. Варто було покінчити з цим зараз, поки не стало надто пізно. Я взяла телефон у руки та швидко відправила повідомлення:

«Пам'ятаєш ти запитав, чому я накричала на Тайру? Її унікальна магія робить реальністю всі побажання. Я подобаюсь тобі лише через її слова. Вибач, що не сказала про це раніше. Скоро почуття розвіються і ти зможеш жити, як і раніше. Дякую за все»

Як тільки я відклала андроїд почувся раптовий виклик від мого давнього друга — Хілера Майна. 

— Привіт, Саніє! — мовив чоловік по той бік екрана. — Мені потрібна твоя допомога.

— Психологу треба допомога? — здивувалася, відриваючись від паперів. — Це ж які нелюди до тебе повалили, якщо тобі після них і самому треба підтримка?

— Що нелюди то нелюди! Такого понаслуховуєшся за день, що й сумніваєшся, чи потопталися в їх генах якісь розумні істоти! Але мова не про це. Мене бабуся дістала. 

— Так вона ж померла. Воскрешати її ще рано, а то мене твоя колега вб'є, якщо я їй ще одне загострення алергії влаштую. 

— Прости господи, не здумай оживляти її! — перелякано вигукнув Хіл. — Вона ж до мене і в формі чайної ложки приповзе та буде мене сватати за першу ліпшу. А потім ще й всі нерви виколупає, немов морозиво зі стаканчика. 

— Та не буду, не буду. Краще скажи прямо чого ти хочеш, а то в мене звіти киплять. 

— Хочу запросити тебе на чашечку кави в «Тихий дім». Вип'ємо, поїмо якийсь тортик, обійму тебе і мирно розійдемося ще на пів року. Навіть проклинати перестану за те, що мені в долю напхала стільки хворих на голову людей. 

— Ти так кажеш, ніби десь бачив здорових на голову! — аж сплеснула руками. — Покажи мені хоч одну істоту в Делірії без тарганів у голові, і я геть поцілую тебе! 

— Угоду прийнято! — хутко підхопив Хілер, щасливо сміючись в слухавку. Телефон задзвенів і я здивовано відкрила фото від цього нахаби. — Це мій рентгенівський знімок голови. Як ти бачиш, там немає жодного таргана. І наступне фото — це висновок лікаря. Він теж підтверджує. 

— Ну ти й...

— Гарний психолог? — щасливо реготів він.

— Псих! При всій своїй здоровій макітрі, без сторонніх жителів! Це ж треба було додуматись і рентген зробити... —  недовірливо протягнула. — Чи то це ти розумнішим став, чи то я настільки запрацювалась. 

— І те, і те, Саніє. А якщо серйозно, мене бабця в снах тепер сватає. Навіть уявити собі не можеш, наскільки це вибиває мене з колії, — засмучено мовив чоловік. — Сьогодні мало дах не з'їхав. 

— Ти впевнений? У мене тут щось просвистіло, може то він від тебе втік? Бачу, бачу! А за ним он совість нишком полетіла! — відверто глузувала з цього нахаби. — Ти мені про сни жалієшся, а в мене тут в реальності можна реально без даху залишитись. 

— Тобі то байдуже, твій дах надовго в одному місці не затримується! А мені з моїм, між іншим, ще все своє життя доведеться співіснувати. Візьмеш відповідальність?! — давив на болюче цей псих. — Твої звіти — ніщо, в порівнянні з моїми снами. 

— Це ж які в тебе сни сняться, що можуть переплюнути гном'ячу контору? — не вірила я. Навряд чи існувало щось більш жахливе. 

— А от уяви собі! Ти лежиш в м'якенькому ліжечку, насолоджуєшся смаженим м'ясом, котре тобі в руки вкладає дивовижна білявка. Вона кладе поруч ще кілька страв і годує тебе картопелькою з рук. І от як тільки ти береш шматочок в рот, він оживає і каже: «Навіть в мене внуки є, а у твоєї бабці нема!». 

— Ні, ну картопля то вже святе! — праведно обурилася. — Я навіть всім своїм відьмам вклала любов до неї. 

— От і я кажу, на святе замахується. Це ще що, вона потім ожила у вигляді декольте тієї красуні! — ніяк не міг заспокоїтись Майнд. — Так що ти зобов'язана сходити зі мною на побачення. Сьогодні о восьмій годині вечора. 

Хілер скинув виклик, не даючи змоги придумати відмазку. А зрештою...ідея непогана. Може хоч відірвусь від свого божевілля. А то останнім часом на мене звалилося надто багато.