-4-

На ранок, дівчина почала збиратися на співбесіду до своєї улюбленої кав’ярні. На вулиці вже настав час, коли люди вдягають тепле пальто та п’ють гарячу каву. Листя майже осипалось, ранковий вітер задував за пазуху, дівчина швиденько викликала таксі до місця призначення.

- Добрий ранок. Я Мері Стейн, я подумала над вашою пропозицією та вирішила чому б і ні. – заломлюючи руки промовила дівчина.
- Ох, я дуже вдячна вам. Я розумію, що буде трохи важко, але крім вас ніхто не впорається. Ви зможете розпочати роботу завтра о дев’ятій? – лагідно запитала жіночка, вона виглядала дуже втомленою, мала окуляри, їй було десь до 50, про це говорили зморшки на її обличчі.
- Так, я згодна. Я правильно зрозуміла, що мені треба виконувати свої обов’язки до 18:00?
- Звісно, ми це з вами уже обговорювали, але я нагадаю вам, в будинку ви не маєте права підійматися на другий поверх! – суворим тоном гиркнула жінка.
Трохи згодом дівчина зустрілась зі своєю подругою. Вони обговорили новини, про свої кошмари Мері вирішила промовчати.

- Агнес, ти не пам’ятаєш, як звали мого нареченого? 
- Ти зрідка про нього розповідала, тільки на мить і ніколи не називала його по імені, ти віщала мені, що ви іменами мало коли один одного називаєте. Якщо не помиляюсь то він тебе називав хом’яком, а ти його.. – Агнес почала копирсатися в своїх спогадах, - ах, точно, згадала. Ти його називала Левом! – з запалом викрикнула дівчина.
- Дякую тобі, для мене це дуже важлива інформація. А ти часом не знаєш де він проживав, до того як з’їхався зі мною? 
- Ой, люба, я тільки знаю, що він жив в приватному будинку. Я його ніколи поряд с тобою не бачила, але з твоїх вуст, в нього на дворі велика гойдалка, яка прикріплена до великого могутнього дуба. – дівчина почала згадувати більше деталей з розповідей Мері.
- Агнес, мені вже час йти додому. Треба ще хатні справи закінчити, а то зранку часу зовсім не було. Побачимось пізніше. – Не встигла подруга нічого відповісти, як Мері майнула геть.

Дівчина вирішила піти додому, по дорозі до квартири вона відчула, що за нею хтось спостерігає та почала нервувати. Мері вирішила піти до найближчого людного містечка, її шкіра покривалась мурахами з кожним шурхітом.
Невдовзі це відчуття зникло, та вона підійшла до невеличкого парку, на дворі вже сутеніло, але людей було достатньо.
Дівчина почула як хтось почав бігти в її сторону та не встигла вона  обернутися, як чиїсь руки приобняли її плечі.
- Мері! – вигукнув хлопець. – як я тебе давно не бачив, я так скучив, ти навіть не уявляєш. – поспіхом прошепотів хлопець їй у вуха. 
- Я перепрошую, - дівчина швидко винирнула з непохитних обіймів чоловіка. – не треба мене обіймати, ви взагалі хто такий? – промовивши це речення, Мері почала розглядати обличчя незнайомої їй людини. Його зовнішність була приємною, зелені очі немов трава, яку обволікають сонячні промені, ластовиння покривало його лице, волосся спадало йому на витончені вилиці, колір пасма був як гіркий шоколад. Вдягнений він був не по погоді, поки інші люди вдягають теплі речі, чоловік одягнув літній комплект, котрий складався зі шортів до колін та трохи теплої футболки.
- Мері, я чув що с тобою сталося, але щоб ти не пам’ятала мене? – обурено промовив чоловік.
- Я і гадки не маю хто ви або ви кажете або я йду геть. – з повною серйозністю сказала дівчина.
- Воу, добре. Я з Агнес навчався в одному коледжі, нас з тобою познайомив її брат. Раніше ми більше спілкувались, але потім я поїхав до Америки та і ти була зайнята на роботі. Я щойно тебе через вікно своєї студії побачив, спочатку думав ти чи не ти, - переминаючись з ноги на ногу промовив хлопець. – я повернувся десь три дні тому, часу зовсім не було, щоб побачитись з тобою та Агнес.
Мері не дуже вірила хлопцю та вирішила подзвонити до своєї подруги, чи правду каже незнайомець?