-2-

- Мені будь ласка чашку кави. – зробивши замовлення, Мері сіла за її улюблений столик біля вікна, їй завжди подобалось дивитись на людей, які поспіхом йдуть по справах. Це була її улюблена кав’ярня, її зустрічав приємний аромат кави та випічки. 
- Привіт люба, - промовила подруга Мері. – як ти себе почуваєш? Щось згадала?
- Привіт Агнес, на жаль нічогісінько не пам’ятаю. Поліція не може і надалі проводити розслідування. – розчаровано промовила дівчина. 
- Як так? Я пам’ятаю, що ти казала, ніби в них недостатньо доказів, але це - вбивство! – прокричала на всю кав’ярню Агнес.
Після недовготривалої розмови, дівчата розійшлися. Мері попрямувала на свій запланований сеанс. Вона йшла та подумки намагалася відтворити події того дня.
- Мері, не поспішайте ви. Все згодом згадаєте.
- О! Доброго дня, лікарю. Я вас раніше не бачила ідучи цією дорогою. – промовила здивовано дівчина.
- Я нещодавно переїхав, тому тепер до лікарні буду ходити саме цією дорогою. Проходьте. – відчинив двері лікарні Джин.
Привітавшись з дівчиною за стійкою, лікар попрямував до свого кабінету.
- Зачекайте декілька хвилин тут. – промовив Джин.
Мері почала роздивлятися приміщення як в перший раз: воно було доволі велике, добре освітлення давали великі чисті вікна та був чутний аромат квітів, проте самих квітів ніде не було видно. Може це -парфуми, подумки промовила дівчина.
- Мері, можете проходити до мого кабінету. – показавшись із-за дверей, промовив Джин.
Дівчина не стала зволікати та пройшла в кімнату. Це був її не перший сеанс, тому вона знала як все буде проходити. Кабінет не великий, але затишний, мав високі стелі та велике вікно з якого ринули сонячні теплі промені. В очі Мері запала незначна, але вишукана річ, на робочому столі стояла маленька фігурка з твору «Мандрівний замок». Це фігурка маленької, витонченої дівчинка на ім’я Софі.
- Вам подобається? – заглянувши в очі дівчини, запитав Джин.
- Так, я читала цей твір, він дійсно мені сподобався. Де ви придбали це? – очі дівчинки загорілися нестерпним бажанням придбати собі теж фігурку.
- Це подарунок, від мого найкращого друга. – з посмішкою промовив чоловік. – Так, давайте розпочнемо наш сеанс, може ви щось пригадали?...

- Привіт Кеті! Вибач, що телефоную, ми можемо саме зараз зустрітися? 
- Привіт, добре. Чекай мене біля дитячого майданчика в парку.
П’ятнадцяти хвилин було достатньо, щоб поговорити з дівчиною про дитячий садок.
- А що нам робити, за які кошти я маю жити?  - обурено промовила дівчина.
- Мері, я також у розпачі. Кажуть, що його закривають ненадовго, в підвальному приміщенні знайшли токсини, тому для нас зараз буде безпечніше знаходитись якнайдалі від дитячого садочка в цілому. 
Після емоційної розмови, дівчина вирішила піти до магазину та прикупити щось на вечерю. Підходячи до під’їзду з важким пакетом, вона почала згадувати, що ніколи не бачила своїх сусідів, якщо її нареченого вбили в квартирі, то хтось мав почути це або навіть побачити вбивцю. Вона не розуміла, чому поліція не опитувала їх, що взагалі відбувається? Двері під’їзду щосили відкрилися прямо перед її носом, поряд з нею пробіг знайомий їй чоловік.
- Точно, це – Френк. –  Мері дізналася про того незнайомця від Джина, від якого йшла незрозуміла страшенна аура.