Два попутники

Шум потяга заповнював мовчазну тишу між двома попутниками. Вони сиділи в тамбурі, заплющивши очі. Їхні голови лежали на плечі одне в одного. Прохолодне повітря вдиралось у легені, змішуючись із димом від сигарети, яку вони курили на двох. Металева підлога холодила шкіру, але цього не відчувалося, сидячи в обіймах, які гріли не тільки тіло, а й душу. Легка скорбота через те, що наступного ранку все закінчиться, давила на серце важким каменем, що тягне за собою сльози, які стояли на очах в обох, але жоден з них не смів дати їм волю, боячись злякати те почуття, що маяло у повітрі. Щоразу згадуючи про те, що завтра вони знову стануть незнайомцями, вони пригорталися ближче одне до одного, щоб зберегти це тепло якнайдовше.

Непроглядна ніч, яка змінила вечір, накривала сонливістю. Двоє попутників останній раз затягнулися з однієї сигарети та в останнє подивившись в очі, вони одними губами прошепотіли один одному "пора", і покинули тамбур. Зачинилися залізні двері, зачинилися серця, а з очей обох людей скотилась сльоза.

Байрамова Вероніка

Подобається

#704 в Сучасна проза
#433 в Молодіжна проза

У тексті є: ніч, потяг, перша зустріч

Відредаговано: 19.11.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись