Частина 19. Сповідь Ігоря. Частина 2

"Тут вся правда про твоє народження.

Я хотіла розповісти тобі все на вісімнадцятиліття, але відчуваю, що навряд нам вийде зустрітися.

Я і твій дідусь, на жаль ти не застав його живим, дуже любили один одного. Але дітей у нас не було. У порівняно не молодому віці ми вирішили взяти на виховання дівчинку із дитячого будинку.

З першої зустрічі з Оксанкою, ми зрозуміли, що вона нам найрідніша людина. Дівчинці було сім років, тому всі вихователі дуже здивувалися, що ми захотіли взяти таку дорослу дитину. " У неї вже сформований характер. Вона знає, що ви їй не рідні. Може вас ніколи не прийняти"...., та багато інших речей нам наговорили, але ми були тверді у своєму рішені.

Спочатку все складалося як найкраще. Оксанка пройнялася до нас любов'ю так само швидко, як і ми до неї. Що б вберегти дівчинку від косих поглядів сусідів та довгих язиків ми переїхали. На новому місці ми були справжня міцна та щаслива сім'я.

Однак, коли Оксаночці було шістнадцять, твій дідусь дуже захворів. Почалося довге та виснажливе лікування. Я вся була поглинена чоловіком, життя якого покидало його прямо у мене на очах. Після його смерті я замкнулася у собі, майже не виходила з кімнати.

Коли я нарешті знайшла сили повернутися до життя, мене вже чекала не дівчинка, а доросла жінка, в якій важко було впізнати Оксанку.

Я думала, що все буде як завжди. Тільки з часом зрозуміла, що втратила свою донечку назавжди. Я вчинила найгірше, що можуть зробити батьки. У свому горі я забула про дитину, про те що їй також дуже важко. Після смерті чоловіка я жаліла себе, навіть не задумавшись, що в той день Оксанка втратила батька і матір.

Вона стала сиротою. Вдруге у своєму житті вона відчула, що крім себе, вона нікому не потрібна. Ігорьку, я собі цього ніколи не зможу пробачити. Це мій найбільший гріх! Моя вина!

Я вже ніколи не бачила в її очах іскорок любові. Ні до себе, ні до інших людей.

Чим я більше старалася із нею зблизитися знову, тим сильніший відпір я отримувала.

Я ЦЕ ЗАСЛУЖИЛА! Я ВБИЛА У НІЙ ВІРУ У ЛЮДЕЙ!

У двадцять Оксана влаштувалася секретарем до Рурича, твого батька. 

Не знаю подробиць початку їх роману, однак він розвивався дуже стрімко. В Оксанки почав з'являтися новий одяг, подарунки... Одного вечора, коли я повернулася з роботи, її речей у квартирі не було.

Від неї не було чути нічого близько року.

А тоді одного весняного ранку Оксанка з'явилася на порозі квартири вже вагітна тобою.

Вона нічого не розповіла. Мовчки пішла у свою кімнату.

Я чула кожного дня, як вона свариться із кимось через телефон. Вона дуже голосно кричала, кидалася звинуваченнями й не цензурною лексикою.

Я спробую пригадати все і не наговорити лишнього, щоб не додати від себе.

Одного вечора у нас на порозі з'явився високий, вродливий чоловік у дорогому костюмі.


- Де вона?, - проговорив суворим тоном чоловік в дорогому костюмі.

- Перепрошую. Ви до кого?, - я вибігла до дверей у фартусі, якраз різала овочі на борщ. Тому, коли незнайомець почав нахабно пробиратися до квартири я поспішно відійшла, що б не витерти руки об нього.

-Ха! Так і знала, що ти прибіжиш!, - з кімнати вийшла Оксанка. Була прибрана. Явно його вже чекала.

- Ти зателефонувала моїй дружині!! Звичайно я тут!! Радій що ти залетіла, інакше я б тебе по стінці розмазав!

- А ти що тут стала і вуха розвісила?!, - зверталася до мене Оксана.

- Хай стоїть! Хай знає все про те, кого виростила. Ваша донька шала**! В перший же день на роботі віддалася! Прямо на робочому столі. З її уміннями я навіть зняв для неї квартиру., - він розвернувся до Оксани: - Як ти взагалі могла подумати, що я на тобі одружуся? У мене є дружина. А тепер буде і син!

- Я теж вагітна!

- Ха-ха-ха. Таблетки перестала пити до того, чи після, як дізналася що я стану батьком?

- Після того, як зрозуміла, що ти тра***ш нову дівку! Твоя  жонушка ніяк не могла стати матір'ю! Вирішила, що якщо буде дитина, то ти точно мене не кинеш, а може навіть одружишся., - Оксанка закусила нижню губу, було видно, що їй хотілося плакати.:- Про те, що твоя благовірна от от народить я дізналась вчора, коли зателефонувала до вас.  Весело було вчора коли повернувся додому?!

Рурич зробив крок в напрямку Оксанки, явно збираючись її вдарити, але зупинився.

- Якщо чоловік хоче піти, його жодна вагітність не зупинить. А тим більше вагітна коханка. Ти мені набридла. От я тебе і послав. У мене є дружина, а тепер буде дитина., - показав рукою на живіт Оксани: - Лиши собі на пам'ять. Ще раз зателефонуєш, я не буду дивитися, що ти чекаєш на дитину. - розвернувся і пішов.

- Скотина! Я тебе ненавиджу!

Позбуватися дитини вже було пізно. Оксанка тебе залишила.

Моїй радості не було меж коли я тебе вперше побачила. Ти для мене був всім. Навіть твоя мама, яка нікого до себе не підпускала, тебе полюбила. Повір, ти можливо зараз думаєш, що вона тебе ніколи не любила, але насправді це максимум на який вона здатна. Це я винна, що вона так любить.

День коли чоловік в дорогому костюмі повернувся ти вже і сам пам'ятаєш.

Єдине, що напевно не знаєш, це те, що забрати тебе до себе і виховувати, як сина, було передсмертне прохання його дружини.

Сподіваюся, що цим листом я не завдам тобі школи.

Моє золотко, мій найдорожчий і най улюбленій хлопчик! Щастя тобі!

У мене до тебе лише одне прохання: Оберігай свою маму. Я щиро сподіваюся, що у неї вийде ще раз відкрити своє серце. І кожного дня молюсь аби вона мене пробачила."