Частина 19. Сповідь Ігоря

1990 р.

- Ти знову це робиш!, - чую не задоволений голос бабусі., - Біжиш по серед ночі з дому! У тебе син!

Вставши тихенько з ліжка я на пальчиках підбіг до дверей спальні і прочинив їх. Мені було тоді приблизно шість років. Піжамні штани, які були куплені на виріст сунуться по землі.

Мама, як я її запам'ятав з дитинства, часто ввечері після того, як вкладала мене спати, вставала з ліжка, вдягалася і поверталася аж під ранок. Від неї пахло ліками. Тоді я щиро вірив, що це ліки і вона хворіє. Зараз я знаю, що це був алкоголь. Просто неймовірно наскільки легко маніпулювати дитиною, якщо вона тебе любить, то без тіні сумніву буде вірити тобі й захищати тебе.

- А що мені тепер повністю забути про себе? Ставка не зіграла! Зате бонус тепер назавжди мій! А я не збираюся на все життя лишитися самотньою матір'ю. Я хочу жити!, - Вдягнена в поношене пальто та осінні чоботи мама тримала ручку дверей що б вийти з квартири. На вулиці був початок грудня.

- Тьфу! , - плюнула їй під ноги бабуся , - Краще б не доживала б до такого дня!, - відкрила двері і взявши мою маму за плече виштовхала її з квартири.

- Мама!!! Не смій рухати маму!!!, - вибіг я з кімнати, перечепився за свої довгі штани і впав додолу.

- Ти розбудила малого своїми вічними докорами! Тепер сама його і вкладай. Я буду як завжди. , - двері захлопнулися.

- Ти зозуля! , - крикнула бабуся вже в закриті двері, а сама побігла до мене допомогти мені піднятися., - Мій хлопчик солоденький, моє сонечко... Мама скоро прийде. Вона в магазин вийшла.

- Ти її вигнала! Я тебе не люблю! , - крізь сльози я кричав і вирвався з її міцних обіймів.

Швидко побіг у ліжко, обійняв подушку і заплакав в неї.

Я чув як бабуся увійшла в кімнату й сіла біля мене на краю ліжка. Вона тоді нічого не говорила. Тільки зараз в дорослому віці я розумію, що вона сиділа і тихо плакала.

1996 р.

- Це Геннадій. Він мамин друг. , - промовила мені Оксана, а саме так мені мама наказала її називати, щоб коли я на людях кликав її, чоловіки не подумали, що вона заміжня. ("Я і так для тебе все життя  під ноги кинула. А ти не можеш такої дрібниці для мене зробити. Мама! Мама! Ксюша, або Оксана! Ок?), - Ігарьошка, привітайся! Ти мене ставиш в не зручне становище.

- Доброго дня., - промовив я не відриваючи очі від гри на приставці. Це вже не перший та й думаю далеко не останній її друг. Один з хлопців, з якими я бігаю по гаражах, знайшов у своїх батьків таємну касету, тож мене тепер від її друзів просто нудить, як подумаю, як вони дружать.

- Я ще з тобою поговорю за тон. , - промовив роздратований голос моїй спині, - Розпестила я його. Все для нього! А ось така вдячність!, - це вже було явно сказано Гені.

1998 р.

Бабуся дуже захворіла. Проблеми з тиском стали тепер постійними. Оксана в пошуках особистого щастя тепер по тижнях не ночує. Мені вже всеодно. Я тепер дуже боюся не втратити єдину людину, яка для мене стала справжнюю мамою - бабусю.

Рахунки! Рахунки! Мені чотирнадцять. Я без поняття, що робити з рахунками. Вже рік підпрацьовую помічником на продуктовому ринку. Але за ті гроші ми їмо. За бабусену пенсію сплачуємо комунальні. ЗА ЯКІ ГРОШІ КУПУВАТИ ЛІКИ?!

Коли в суботу ввечері я повернувся після складання наметів для базарників то відразу зрозумів, що Оксана знову приперла чергового "батька". У квартирі пахло димом. Я не мав сил вже терпіти. Увійшов в кухню і з порога до нового "друга" матері:

- У нас роззуваються і не палять!, - мною аж трусило від злості.

- Ігорю! Як ти собі дозволяєш говорити! Зараз же вибачся! Ти не знаєш з ким говориш!, - Оксана, вся в бойовому розкрасі і нарядній сукні, підбігла до мене, схопила за лікоть і хотіла вивести. Але я вже був вищий від неї на голову, а від ручної роботи у мене давно було набагато більше сили ніж в моїх однолітків. Їй не вдалося мене навіть зрушити з місця.

- В бабусі тиск! Ти хочеш що б прийшлося лікарів викликати від того, що вона диму нанюхається!?

Оксана хотіла знову щось сказати, але мущина її випередив.

- Пробач, я не знав, що в квартирі є хтось крім Ксюші., - і загасив сигарету. Його спокійний і врівноважений тон вибили мене з колії. Таких як він я раніше не зустрічав. Костюм, вкладена зачіска. Руками він явно ніколи не працював., - Я запитав і мені дозволили закурити, хоча це не виправдання. Висяться!, - це він проговорив звертаючись до Оксани. Оглянув мене з ніг до голови і задоволено промовив: - Явно мій! Рурич Владислав Юрійович, твій батько , - і простягнув мені руку.

Все розвивалося в скажено швидкому ритмі. Я не розумів, що відбувається. Менше ніж за тиждень були готові документи, які підтверджували його батьківство. Питання з рахунками і грошима більше не стояло. Мене з мамою забирали в Лондон, де на мене вже чекала школа.

- Бабуся поїде з нами, або я лишаюся!, - поставив я ультиматум.

- Зараз не час торгуватися. За нею тут подбають. Тепер буде стільки грошей, що вона житиме тут як цариця. Владислав двічі може і не запропонувати! Тому замовкни і збирайся!!

- Я без неї не поїду!!!!!

Двері бабусиної спальні відкрилися і звідти вийшла станька з паличкою бабуся. Як же вона змарніла! Їй не можна було підійматися. Але тон її голосу не передбачав суперечок:

- Ти поїдеш! Поїдеш! Я не дам тобі загнити тут!

- Грошей купу дасть Рурич для її лікування! Або ти може хочеш, що б вона трохи швидше вмерла і квартира тобі перейшла?

- Не правда! Я не хочу! Я поїду......

В Лондоні Владислав Юрійович мене познайомив з хлопчиком, який був дуже на мене схожий.

- Це Олег. Ви брати., - так само спокійним, як завжди, тоном промовив Рурич.

Оксана весь політ до Лондона розповідала мені про Олега і його маму.

Що через них ми лишилися без батька. Через них Владислав Юрійович про нас не знав весь цей час. Що Олег мріє мене позбутися, адже Владислав Юрійович мене дуже полюбив, а він не хоче ділити батька. Не можна вірити людині, яка хоче тобі нашкодити, навіть тебе не знаючи. Він підступний як його мама. Спочатку усміхнеться тобі, а потім ніж в спину!

Тому коли Владислав Юрійович лишив нас на самоті з Олегом та він підійшов до мене і з усмішкою промовив:

- Я завжди хотів брата, або сестру. Надіюсь тобі тут сподобається.

- Точно сподобається, можеш не сумніватися! Я тобі не брат! Будеш мені набридати, то пошкодуєш!, - кращий захист, це напад. Я тоді дуже пишався собою за ці слова. Тепер цей нарцис буде знати, що я тут головний.

За час навчання у ліцеї я не втрачав жодної можливості, що б довести Владислав Юрійович (батьку), що я набагато краще Олега. Навмисне вичікував провалу брата в навчанні, зауваження в повеніці, а потім за вечерею в домі акцентував на них увагу:

- Як ваш день минув хлопці?, - цікавився батько кожного вечора за вечерею. На ній були присутні лише Владислав Юрійович, я і Олег. Оксана жила від нас окремо. Вона часто відпочивала, тому згадувала про мене тільки коли потрібно було батька попросити ще грошей.

- Добре, дякую. - коротко промовив Олег.

- Супер. Отримали нарешті бали за контрольну. У мене 75 з 100. Мовний бар'єр ще мені трошки заважає., - я завжди міг спихнути на мовний бар'єр. Хоча його давно не було. Я просто знав бал Олега. І поїдаючи вечерю чекав з нетерпінням на час, коли зможу побачити, як батько розчаровується старшим сином.

- А у тебе?

- У мене 72., - тихо відповів Олег.

- Олеже! Як так? Ти не зможеш нічого досягнути, якщо не будеш навчатися. Знання - це сила!

В ті моменти я почувався переможцем.

Олег ніколи не здавав батьку мої невдачі. Не підставляв мене перед ним. Тоді я був переконаний, що він мене боїться. Зараз я розумію, що в ньому не було підлості. Це був хлопчик вихований в любові і турботі. Він не розумів за що я так з ним і для чого мені це.

Всі новини про бабусю передавала мені мама. Зі скайпом старенька так і не змогла подружитися. Мене не відпускали на канікули самого в Україну. Їхати зі мною ніхто не хотів. Тому я з нетерпінням чекав, коли мама повернеться від бабусі та поділиться зі мною черговими новинами про неї. Я завжди купував для бабусі різні подаруночки, описував в листах свої враження і переживання. Бабуся через старість вже не могла мені відписати, але мама завжди передавала усно її поради та повідомлення.

Я вже давно знав, як тільки мені виповниться вісімнадцять я купую квиток і лечу до бабусі. Я не бачив її вже приблизно чотири роки.