Частина 13

На вечерю ми знову пішли в той ресторан де снідали. Я вдягнула найчарівнішу сукню, яку з собою привезла. Хочу що б все було по особливому.

За вечерею Олег все ще говорив про роботу.

Треба ж яка Влада не компетентна. Ідеї, які вона пропонує настільки нафталінові, що мені щиро шкода Олега. Йому не дозволяє совість її звільнити, а вона користується його добротою для того, що б не старатися.

Олег і Ігор точно різні люди.

 Ми з Ігорем дуже здружилися за період спільної роботи, але якби я регулярно йому пропонувала такі ідеї і робила в презентаціях до смішного примітивні помилки я впевнена, що дуже швидко він би зайшов весь такий ідеальний, як завжди, в мій кабінет і безтурботним тоном, ніби пропонуючи піти випити каву на обід, що б розгрузити голову від офісних стін сказав:

«Я із задоволенням з тобою спілкуватимуся в неформальній обстановці на заходах «Метал Груп», але в моїй команді для тебе місця немає. Тому звільни місце людині, яка цінує чужий і свій час.»

Я особисто була свідком ситуації, коли Ігор дав явно зрозуміти, що для нього сюсюкання і жалість не притаманні.

Після чергового напруженого засідання ми з Ігорем відправилися пообідати в ресторан, який знаходився у бізнес центрі. Ми вже майже доїдали, як до нас підійшла дівчина, з вражаючим просто таки декольте.

 Коли вона нахилилася перед Ігорем і почала щебетати йому щось на кшталт: «Яка зустріч! Яка несподіванка!...т.д.» я ледь чаєм не поперхнулася настільки будучи вся поглинена роздумами про те, випаде її багацтво нам на стіл чи не випаде.

- Я тебе не пам’ятаю,- відрізав  на її щебетання Ігор., - Ми обідаємо. Якщо ти не відійдеш від столу за хвилину, то я потурбуюся, що б в «Метал Груб» тебе більше не було.

Дівчина хлопаючи очима, які наповнилися сльозами відійшла від столу. Мені стало її безмежно шкода.

- У тебе немає серця? Як можна так розмовляти з людьми? Тим більше, що ви явно знайомі!

- Я не люблю безцеремонних людей, - спокійно попиваючи каву відповів Ігор, - І плюс я знаю, від начальника охорони, що вона насправді журналіст, а не офіс-адміністратор. І має контракт з однією жовтою газетою на шок контент, статтю, про конкуренцію двох братів. Мені не дуже хочеться, що б моя гола п’ята точка красувалася на обкладенці. І ми не знайомі. Згідно її логіки, мало хто з чоловіків скаже, що ми не знайомі, якщо перед ними буде, явно на все готова, власниця третього розміру.

- Всі це знають, а вона досі тут працює?, - шоковано питаю я.

- Я і начальник охорони. Це доволі весело. Ти спостерігаєш, як тебе стараються обвести довкола пальця. Інколи люди так вивертаються, що б добитися свого, що аж не віриться, що вони до цього правда могли додуматися. Ельчік, ти доросла дівчина, а мені інколи здається що тобі і вісімнадцяти нема. ,- він  мені посміхнувся своєю найщирішою посмішкою, так…у нього є робочі посмішки і є справжні, я їх розрізняю вже дуже ясно,  і потім дуже серйозно продовжив:- Я не дам себе використовувати. І якщо хтось використовує важливих для мене людей, я з цим також не миритимусь. Пам’ятай це. Ти для мене важлива.

Швидко встав і пішов. А я ще довго сіділа за обіднім столом, шокована його прямотою. «Важлива, бо спеціаліст сильний», - нарешті розтлумачивши собі його слова я змогла піти до себе в кабінет і продовжила працювати.

Олегу про цю ситуацію я не розповідала.

Він мій хлопець, але по не зрозумій для самої себе причині, зізнання Ігоря були для мене надто сокровенні і інтимні. Незважаючи навіть на те, що я вже вирішила, що це він просто так похвалив мої професійні здібності.

- Ау! Є хто вдома?, - вивів мене Олег із спогадів. – Мені здається, чи я тут весь вечір сам з собою розмовляю?, - в його голосі явно було чути роздратування.

- Пробач, я щось відключилася. Ми так багато говоримо про роботу, що я поглинула в роздуми.

- Дуже класно….. якщо тобі так набридло моє ниття ти могла б просто сказати. А не відключатися посеред розмови! Виходить, що весь час коли ми разом, ти або слухаєш моє ниття, або відключаєшся.

- Не правда., - мій голос дрижить, - Я ніколи раніше не відключалася.

- А про ниття нічого не сказала. Кайфуєш від того який я безпомічний? Запутався в очевидних речах.

На нас вже починають зглядатися люди.

- Я такого не казала. Пробач мені будь ласка. , - я вже майже плачу, - Я не хотіла псувати нам відпочинок. Вибач. Я напевно просто втомилася. Пробач.,- тепер по моїй щоці вже покотилася сльоза.

- Добре, проїхали, - заспокоює мене Олег., - Не плач. Ану припиняй плакати,- кажучи ці слова, він ніжно бере мене за руку і цілує її. ,- Це все нерви. Ти ж розумієш?

Я мовчки киваю головою в знак згоди.

- Звичайно розумієш, - усміхаючись каже він.,- Дуже не приємно, коли ти відкриваєш людині душу, а вона тебе не слухає. Здається ніби їй на тебе все одно. 

- Пробач, - вже не плачучи, але тремтячим голосом відповідаю я., - Я сама не знаю, як так вийшло. Мені не всеодно.

- Проїхали. Забули. В нас попереду, ще цілих два дні романтики і відпочинку. Ходімо в номер?

- Так.