Частина 2

Ішовши додому з роботи я в думках все ще перекручувала мій "кастинг" на посаду особистого помічника. Я не рахувала себе страшилкою. Ловлячи часто на собі зацікавлені чоловічі погляди я вже давно позбулася всіх шкільних комплексів. Доглядала за собою. Старалася змусити себе хоча б раз на тиждень зайнятися спортом, голова завжди чиста, можливо не супер вкладена зачіска, тому що від природи в мене хвилясте волосся, яке на вологу погоду, взагалі дуріє, але чиста і максимально можливо вкладене волосся, вдягаюся акуратно, але як мені здається зі смаком і в діловому стилі. Я настільки поглибилась в самоаналіз, що аж здригнулася коли задзвонив телефон. Телефонувала Марія. "Супер, -сумно подумала я,- Зараз скаже, що я дуже хороший спеціаліст, але можливо, наступного разу."
- Слухаю.
- Елічка, це Марія Іванівна. Мої вітання з новою посадою, - радісно виговорила вона, - В понеділок рано зайдіть в бухгалтерію підписати все необхідні накази й на 10:00 я вас чекаю знову в конференц-залі для інструктажу.
- Дякую!,- надто щасливим тоном відповідаю я.- Обов'язково буду!
- Гарних вихідних. Па-па.
- До побачення, - кажу я у вже погаслий телефон.
Ну я даю! Сама собі навигадувала погляди не такі, слова не тим тоном сказав, співбесіда не така яку я уявляла. От дурненька. "Але про всяк випадок, - говорить мені підсвідомість, - гардероб давай трошки поновимо. І до перукаря збігаємо. Нам це не по кишені звичайно, але про всяк випадок".
І вже пурхаючи від щастя і з щасливою усмішкою на обличчі я пішла додому.