Частина 1

- Красотка, у тебе обов'язково вийде! Вперед! - сказала я своєму відображеню в дзеркалі., - А тепер набралася сміливості та покажи їм, що ти варта підвищення!
Вдих і видих, можна виходити з туалету, де я сховалася від всіх, що б привести себе до тями й перебороти хвилювання.

Зайшовши в конференц-зал "Метал Холдинг" я не була готова, що крім Марії Іванівни, особистого помічника Рурича Владислава Юревича - власника "Метал Холдинг", і мого безпосереднього керівника, буде присутній ВІН. Чоловік, заради якого я вже третій рік не можу спокійно заснути, адже після першої зустрічі та швидкого: "Привіт", яке він кидав в ненароком проходячи біля мого столу у мене ціпеніло все тіло і потіли долоні.
Рурич Олег Владиславович - старший син і заступник директора "Метал Холдинг". Високий, підкачаний, голубоокий. Його злегка підкручене як смола чорне волосся завжди було ідеально вкладене, ніби кожен його ранок починався з походу в барбер шоп. Він ніколи не носив костюми..... сині джинси та сорочки, які завжди були розстібнуті на два гудзички. Ви вже напевно зрозуміли, що за три роки, я як таємна фанатка дозволяла собі на секунду, зовсім малесеньку секундочку, коли він проходив повз наш кабінет до Владислава Юревича помилуватися ним. І коли почула, що звільнилося місце його помічника, я, яка завжди боялася проявити ініціативу, подала заявку.
- Доброго дня.
- Доброго, - відповіла Марія Іванівна., - Еля працює в "Метал Холдинг" на посаді мого помічника вже третій рік. Вільно володіє англійським, діловодством. Має п'яти річний досвід роботи бухгалтером. Від себе можу додати, що мені буде прикро відпускати такого старанного помічника, адже вона єдина, хто може мене замінити, коли я вимушена їхати у відрядження, але я повністю підтримую її бажання з підвищенням і рекомендую.
- Третій рік?, - здивовано проговорив Олег.....Оглянув мене пильним оцінювальним поглядом з голови до п'ят - Дивно, я щось вас не бачив.
Ну це і не дивно, подумала я. Я боялася на вас навіть глянути, тому весь час ховалася за монітором. Тому ці слова мене зовсім не заділи.
- Ще є кандидати?,- спитав він скучаючим тоном в Марії.
А ось це було образливо. Ні, я не мала фальшивих надій, що він закохається в мене з першого погляду, як в любовних романах, але його тон, який давав ясно зрозуміти, що "ЦЯ? ТОЧНО НІ!", вдарили по мому самолюбству.
- Елічка, дякую., - прощебетала Марія, явно вибита з колії його безцеремонним зауваженням про інші кандидатури, - Я повідомлю вас про наше рішення. На сьогодні можете бути вільні.
Стримуючи емоції, що б не розплакатися він грубості мого ідеалу, я подякувала і вийшла. Не так собі я це уявляла. Думала мене засипатимуть питаннями по професії, моделюванням каверзних ситуацій, які можуть не передбачувано виникнути в ході роботи. А я побувала, як на кастингу.