Частина 8: Таємниця третьої

Суд над Елеонорою. Три місяці потому.

Зала суду була переповнена. Журналісти, родичі, просто цікаві. Елеонора Сальваторе сиділа на лаві підсудних — ідеальна, незворушна, у білому костюмі від Armani. Вона виглядала так, ніби прийшла на світський захід, а не на слухання про подвійне вбивство.

Мартіна Коул сиділа в першому ряду. Вона трималася прямо, але всередині тремтіла.

— Ваша честь, — сказала прокурорка. — Ми маємо неспростовні докази того, що обвинувачена свідомо та навмисно організувала вбивство свого чоловіка, Десмонда Сальваторе, та спричинила смерть Лії Бейлі.

Елеонора посміхнулася.

— Я нікого не вбивала, — сказала вона спокійно. — Це був нещасний випадок. Лія стрибнула сама. Десмонд просто не впорався з керуванням.

— Тоді поясніть цей запис, — прокурорка поставила флешку на стіл.

На екрані вивели відео з гаражу: Віктор Петренко перерізає гальма. Потім — аудіозапис її голосу.

Елеонора поблідніла. Але вона швидко взяла себе в руки.

— Це підробка, — сказала вона. — Мене підставили.

— Хто? — запитала прокурорка.

— Віктор Петренко. Він хотів грошей. Він шантажував мене.

Мартіна не витримала. Вона встала.

— Ви брехунка! — крикнула вона. — Ви знищили двох людей через ревнощі! Ви зруйнували їхнє життя, а потім — убили!

Елеонора повернула голову до Мартіни. Її погляд був холодним, як лід.

— Ви нічого не доведете, детективе. Я найму найкращих адвокатів у світі. Я вийду на волю. А ви... ви назавжди залишитеся бідною, нікчемною копійкою, яка ніколи не зможе забути цих двох мерців.

Мартіна завмерла.

Але тоді сталося дещо дивне.

Світло в залі раптово заморгало. Температура впала на кілька градусів. Люди почали озиратися.

Елеонора відчула холод. Вона здригнулася.

І тоді вона побачила їх.

За спиною Мартіни стояли дві фігури. Прозорі. Сяючі ледь помітним світлом.

Десмонд і Лія.

Вони трималися за руки. Вони дивилися на Елеонору без гніву. Без ненависті. З жалем.

— Ти не переможеш, — почула Елеонора шепіт у своїй голові. Голос Лії. — Ти вже програла. Бо ми разом. Назавжди.

Елеонора здригнулася.

— Приберіть це! — закричала вона. — Я нічого не бачу!

Але всі в залі завмерли, дивлячись на те саме місце. На дві тіні, що світилися.

Дехто почав хреститися.

— Це вони, — прошепотіла одна жінка. — Вони прийшли за правдою.

Суддя закрив засідання.

Через тиждень Елеонору засудили до довічного ув'язнення.

Але Мартіна знала: справжня правда була в іншому.

Десмонд і Лія любили одне одного. І це кохання було сильнішим за смерть.

В'язниця. Камера Елеонори.

Вона сиділа на холодній бетонній підлозі, дивлячись на стіну. Вона більше не була ідеальною. Її волосся було сплутаним. Її очі були червоними.

— Ви не переможете, — шепотіла вона в порожнечу. — Я знищу вас.

Але з темряви долинув сміх. Теплий. Жіночий. Радісний.

Це сміялася Лія.

— Ми вже перемогли, Елеоноро. Ми разом. А ти... ти залишилася зовсім одна.

Елеонора закрила обличчя руками.

Вона плакала вперше за довгі роки.