Як не дивно, але життя продовжувалось і тепер вони вдвох відправлялись на пошуки людей. Шли уздовж берега річки.
- Подивись, чи мені здається, - показував Артем в напрямку густо усипаного дрібними червоними ягодами куща.
- Шипшина, - підтвердив Вадим.
Вони підбігли до куща, зривали ягоди, набирали повні долоні і клали до рота. Руки натикались на колючки, у роті пекло, але відчуття голоду почало проходити. Хлопці обірвали всі ягоди з куща і, підбадьорившись, пішли далі. Вже сутеніло, коли побачили в десяти метрах від річки на пагорбі невеликий цегляний будиночок, на якому великими червоними буквами було написано «ПОСТ № 4». Від будинку вела широка дорога зі слідами вантажної машини.
-Невже дійшли? – невпевнено виголосив Вадим.
Підбігли до будиночка, і покликали людей, не дочекавшись відповіді, штовхнули двері. За дверима побачили убогу обстановку пункту покинутої чергової частини, де прикордонники несли вахту. В кімнаті стояли чотири металеві ліжка, в печі, яка була прикрита заслінкою, знайшли муку, сіль і банку тушонки. Вадим тремтячими руками відкрив банку.
-Тільки не ковтай усе відразу, - попередив Артем.
Це було тяжке випробування після трьох днів голоду відламувати по маленькому кусочку коржика, коли хотілося знищити все відразу.
Коли знаходишся в дії, то відволікаєшся від неминучих думок, найважче чекати. Павло і Сергій чекали, припускаючи, де зараз знаходяться хлопці і, по їхнім прогнозам, за ними уже давно мали прилетіти рятівники.
А, раптом хлопці заблукали і самі і потребують допомоги. Вирішили закопати труп глибоко в снігу і відправились в дорогу.
З зони снігів вийшли швидко і без пригод і тепер ішли звіриною стежкою, прислухаючись до сторонніх звуків. От затріщали гілки, пролетів птах, ламаючи гілки, пробіг олень. Сонце перекотилось за вершини гір, обіймаючи останніми променями все навкруги. Хлопці розпалили вогнище і заночували прямо на галявині.
В той час Артем с Вадимом відмовились від відпочинку і направились по дорозі з широкою колією. Не пройшовши двох годин, вони почули як наближається машина. Переглянулися і як по команді кинулись бігти назустріч. Із-за повороту наближалась вантажна машина, яка належала прикордонникам.
Запихані в брудному подертому одязі, перебиваючи один одного вони розповіли прикордониикам про свої пригоди.
Військові народ організований і вже за пару годин відбувся перший виліт за хлопцями. Цей виліт породив нову хвилю переживань. Вони забрали Олю і Сашка, але не знайшли хлопців. Артем супроводжував тіла в морг, а Вадим знов полетів на вертольоті за хлопцями. Раптом, вони побачили випалену від багаття траву. Може, хлопці тут ночували?
Спустимся нижче, - пробурмотів пілот.
Вадим зосередив погляд на сопці, наче прилип до люка і пошепки читав молитву.
- А, ось подивись, нам машуть – це не ваші? – перебив його пілот.
- Вони! – Вадим подався вперед.
- Почекай, я бачу ти від радості готовий бігти їм назустріч. Зараз виберемо місце для посадки. Вимучені і голодні, Павло і Сергій обмінювались новинами останніх днів. На питання, де Тато, Вадим запнувся і опустив очі.
- Не мовчи, - благав Павло.
- Розбився ваш Тато, - карбуючи кожне слово, відповів пілот.
- Вех, хлопці, - продовжив він, - і чого вам вдома не сидиться?
Пройшов час. Дружина Сашка довго не могла змириться з тим, що чоловіка більше немає. Його привезли з Фергани в закритому гробі, а для неї він просто пішов в черговий похід, щоб як завжди повернутися додому. Для неї він назавжди залишиться молодим, з ямочкою на щоці, коли посміхався, люблячим, повним сил.
В новій квартирі ремонт був зроблений руками Сашка. В шафі висіли його речі, на цьому дивані вони займались любов’ю. Господи! Неможна себе мучити.
Подзвонили в двері. А, раптом це він! Свідомість не хотіла допускати реальності. Прийшла сестра. Вона допомогла зібрати речі Сашка і, винесла їх з дому.
Згодом Сашина дружина змирилась з неминучістю і через 10 років вийшла заміж в другий раз.
А Валера спочатку просто випав з життя. Він не відчував тепла або холоду, голоду або насиченості, болі – все робив автоматично, наче в нього відняли частину його душі, яка належала Олі. Якось йому наснилася Оля, яка стояла посеред пшеничного поля і тримала на руках немовля. Він звільнився з роботи тому що не міг знаходитись в офісі, де все нагадувало кохану, міг годинами ходити по місту просто так, без мети до знемоги і це допомагало йому подолати біль. А потім приходив додому і падав від втоми на ліжко. Одного разу на кладовище він випадково зустрів друга, який сказав:
- Я не знаходжу слів щоб заспокоїти тебе. Але якщо Бог дав тобі життя –спробуй прожити його достойно, щоб Оля тобою гордилась.
Дружина Вадима народила сина. Вадим більше ніколи не ходив в гори.
Відредаговано: 17.08.2019