Розділ 5

Раптом Оля відчула легкість: перед очима промайнули занесені снігом виступи і тріщини.

- Падаю! - пронеслось в голові, і вона пронизливо закричала.

Вадим, знаходився по цю сторону скали він ще не перейшов на другу сторону і все бачив. Коли Оля відступила назад в напрямку тріщини, побіг до неї, але все відбулося так швидко, що він просто не встигнув добігти. Всі оціпеніли від жаху. Хлопці, які знаходились вже по другу сторону скали, чули тільки крик, але страшна догадка змусила підійти до обриву, заглянути в тріщину. Там на дні тридцятиметрової ущеліни лежала Оля. Першим порушив мовчання Артем:

- На дні сніг – він непоганий амортизатор.

Ще чотири хвилини п’ятеро мужчин не зводили очей с тріщини в надії побачити якійсь рух: може, загубила свідомість? Швидко треба спускатися вниз. Павло заметушився біля рюкзака, шукаючи спорядження для спуска.

- Один не упораєшся, підсумував Артем, - з тобою спуститься Сашко.

Тільки, спустившись вони зрозуміли, що їх надії були марні. Загорнули тіло і обережно підняли на мотузці. Тут же біля скали розгорнули палатку, внесли Олю і сіли навколо. Артем відкрив пляшку горілки. Так вони просиділи всю ніч, зрідка обмірковували, як діяти надалі. Вирішили Павла і Сергія залишити охороняти тіло, Артем, Сашко і Вадим підуть за допомого, якщо вірити карті, то до стоянці пастухів іти один день.

- Ми вам залишаємо всі продукти, теплий одяг, з собою забираємо карту і йдемо без нічого, так скорше буде, ваша задача - чекати. Павло і Сергій проводжали їх з тайною заздрістю, але без скарг, тому що так диктувала необхідність.

Троє найдосвідченіших, за плечами, у яких було до десяти серйозних походів, сміливих, впевнених в успіху туристів, відправились на пошуки людей.

Вони спускались по стежці, мовчки і швидко, не витрачає сили на розмови. В долині можна зустріти людей. Погано, рація не ловить. Зараз би зв’язались з табором, попросили про допомогу і не треба було ділитися на дві групи, чого так не признавав Артем. Разом до кінця у всіх справах – такий був його девіз. Але вони ідуть не відпочиваючи цілий день, а людей не зустрічають, пастухам в снігах немає чого робити і, можливо, вони тільки завтра когось - зустрінуть. Зупинилися на ніч розбили палатку і попивши води лягли спати.

А в цей час Павло і Сергій відганяли шакалів, яких привертав запах крові, під вечір їхній вий ставав загрозливим, нудним і зовсім близьким. Зброї у них не було і тому, зв’язавши декілька консервних банок мотузкою, вони підняли такий гомін, від якого потім ще довго гуло у вухах, але шакали цього звука не злякались, правда і наблизитись не наважувались. Нарешті, в димці туману з’явився перший промінь світанку, і шакали відступили. Хлопці мовчки переглянулись і відправились відпочивати.