Розділ 3

Оля швидко одягнулась, помилась і тільки після цього відчула, що нарешті прокинулась. Артем зібрав команду і привітав всіх з початком сходження, нагадав, що в команді іде жінка і тому у кого є вільне місце в рюкзаку, просив перекласти її речі до себе. Оля віддала запасні теплі речі.

- Нам повезло бути одними з перших українських туристів, яким дозволили здійснити сходження на Тянь-Шань після довгих років заборони. В сиру і вітряну погоду будемо сидіти в палатках, чергувати на кухні всі по черзі. Попереду іде Саша за ним я, потім Оля за нею Вадим, Павло і замикає Сергій.

Саша – високий міцний хлопець з добрими зеленими очима, дивився на всіх посміхаючись, його гордістю були довгі вуса, що доходили до підборіддя

У нього був відмінний зір і десятирічний стаж гірського туриста. Прізвисько йому дали «Тато», тому що він допомагав всім, чуйний і уважний він вмів брати на себе відповідальність і ніколи не зволікав в прийманні рішення. Саша любив свою дружину. Вони познайомились на сльоті туристів. Вона виступала від школи зі своїми вихованцями як вчитель фізкультури. Він був запрошений, як турист професіонал в жюрі, яке оцінювало професіоналізм юних туристів. Завжди усміхнена з хвилястим коротко стриженим волоссям, вона випромінювала позитив. Дуже скоро вони почали жити разом, одружились і переїхали до його батьків. Дискомфорт сумісного проживання продовжувався сім років. Невдовзі народилася донька. Тепер він відчував себе відповідальним за доньку і дружину. Нарешті після довгих років очікування вони отримали своє житло.  В новій квартирі Саша робив ремонт власноруч і радів як дитина кожній дрібнички придбаній з любов’ю.

Вадим досвідчений турист з восьмирічним стажем ходив в одній команді з Артемом, він опікувався закупкою і розподілом продуктів. Сергій надійний товариш. Павло – альпініст, добре тренований спортивний хлопець. Павло вперше ішов у складі групи – альпініст-професіонал просто конче потрібен в поході.

Оля підтягнула шнурівки в кросівках, поправила рюкзак і зробила перші кроки – довгоочікувана подія настала – вона вийшла на маршрут. Ранішня прохолода бадьорить, проганяє залишки лінощів. Сонце вже повним диском вийшло з-за обрія обдарував теплом все навколо

  Подумки Оля ділилась своїми враженнями з Валерою. Оля подивилась на годинник: зараз десята година ранку мінус чотири, значить, Валера ще спить. Треба думати про нього, щоб приснитися йому. Шли мовчки, і Оля вдивлялась в оточуючий ландшафт, розчиняючись в гірському повітрі.

- Подивиться, а наш Вадим весь час присідає, бачу – це земля його до себе притягує, - жартував Артем, - значить прийшов час обідати. Трошки посперечавшись про місце привалу, вони, нарешті, зупинились, скинули рюкзаки и блаженно розправили плечі. Вадим розписав меню на кожен день, як асортимент, так і кількість, щоб добитися максимальної калорійності при мінімальній місткості. Пообідав, Оля розслабилась, і ледве не заснула, але Артем почав торопити: у них все було розраховано, і до вечора потрібно встигнути дійти до перевалу щоб зупинитись і розташуватись на ніч.

Від шуму, що піднімався при ходьбі, заховались лісні тварини. Тільки де кілька разів вона чула тупотіння копит дикого кабана, та красуня пташка горішанка супроводжувала їх. Так вони дійшли до привалу, де планували зупинитися на ніч. Перед сном вона одягнула на себе теплі речі і, подумки побажала Валеріку: «Доброї ночі!»