Скарб Чорного - Зима,1904 - Трой Паре 1.1

СКАРБ ЧОРНОГО

  Якби ви у вівторок о 8 ранку сиділи у кав’ярні навпроти, то  помітили б її одразу. В той момент Міла була одна, хто виглядав спантеличено серед поспішаючи перехожих. Її сірі очі ковзали фасадом майбутньої крамниці.  Підкреслені брови на миловидному обличчі, то йшли вгору, то хмурилися.  «Коваль точно посміявся з мене, скинувши цей start-up»,- розчаровано подумала вона. «О, та ви працювали у бібліотеці до декрету? То ж, певно, з цим проектом впораєтеся легко», - подумки скопіювала вона вельможну манеру бізнесмена. А насправді, було помітно по задоволеній міміці асистента, що проект чекав, на кого б легко «звалитися».  Щось було незрозуміле і таємниче з цією крамницею в центрі міста.

  Позаду зачинилися скрипучі двері. Кисіль чхнула. Її очам відкрилося незвичне приміщення. Було важко повірити,  але  зовні магазин виглядав значно меншим.  Просторий вхід-зала із високою стелею і маленькими скляним куполом приємно вразили Мілу. Далі погляд блукав вздовж мезаніну із кованими бортами, вздовж стелажів, заповнених  книгами, біля яких де-не-де ще стояли драбини. Очі  Мілани Кисіль поволі засяяли. І в той момент вона була впевнена, що цьому місцю потрібно трішечки  уваги і любові, і прибуток не затримається…

  Минуло три тижні. Щодня жінка відводила доньку до школи і бігла до книжкової крамниці. Вхід вже було важко впізнати – обраний помідорно-червоний з білим надавав шарму, і фасад помітно вирізнявся серед інших крамниць. Вітрина реставрована, а  замовлення лежали у видавництвах.

  Але стелажі ще були  відсутні. Знайшовся  час розібрати  книги, що стояли колись на полицях, а тепер були спаковані у двадцяти невеликих коробках. Звісно, Міла б не обійшлася без помічниці. Посприяла давня подруга, яка умовила доньку на підробіток. Єва, руденька студентка  журналістського факультету, приходила після пар  і була, як кажуть, легка на підйом.

   - Скільки вже цій крамниці стукнуло? – поцікавилася студентка, перегортаючи книги.

- За документами, з усіма вимушеними перервами…м-м-м - 115. …Нічого так? – згадала власниця, поправляючи книги в стопках у прямі башти, після кожного руху Єви.

- Вау! Це виглядатиме чудово. Всі просто обожнюють все  вінтажне… От побачиш!- захоплено відреагувала дівчина і мимоволі посміхнулася звичці Міли  поправляти все  у рівні лінії.

- Уже додали. Завтра будуть клеїти на двері  поряд з графіком.

- Тааак,- здивовано протягнула Єва,- а я ще вважала себе заучкою. Жодної знайомої назви та імені! Ти знаєш … «Коло» Дан Пріло?  Що за автор?

  Власниця крамниці підійшла до дівчини і нахилилась над книгою. Захитала головою:

- Недивно, що магазин не пережив 90-ті. Що ж, доведеться повіддавати дещо.

- Або на переробку,- запропонувала весело помічниця.

- Або на переробку, - гортала одну з книг, замислено повторила жінка. - Що це за події, я цього ніколи не чула – «…Всесвітній консиліум з питань виховання, що вніс ... зміни . Тепер замість 10-ти років, будуть 5 років навчання, потім 5 років практики  та подорожей…».- Міла розгорнула обкладинку, щоб прочитати знов назву і жанр в описі. - «Історія»

- Я візьму пару книг додому, щоб проґуґлити? - витягнула її з роздумів Єва.

 Несподівано гупнули двері.

- Чи є тут новий власник книжкової крамниці?- пролунав гучно  чоловічий голос унизу біля дверей.  Обидві жінки витягнули голови, щоб подивитись, хто там.

- Так, я… і є власниця. Меланія Кисіль, - відповіла вона, як тільки зійшла вниз.

 Чоловік справляв цікаве враження через струнку поставу в комбінації зі зморшками і сивим волоссям.

- Не буду вас довго затримувати, Меланіє. Я - Жорж Савицький. Приємно познайомитись. Бачу, ви  заклопотані?

- Та ось розбираємо коробки попередника.

- А нема причин їх розбирати далі. Я хотів би сплатити  сто п’ятдесят тисяч за всю колекцію. Повірте, вигіднішої пропозиції не зустрінете. До того ж, така сума - значний внесок у купівлю нових книжок. Погодьтесь? Кому потрібне це старьйо? – білосніжно посміхнувся Савицький.

- Ми якраз почали розбирати перші дві коробки. Книги – вкрай дивні, нема слів. І назви… нісенітниця якась…

-  Колишній власник любив пожартувати, хм, - поспішив перебити загадковий гість, - …великий жартівник… То ж домовились? Скільки всього коробок?

- Двадцять.

- Двадцять. Відмінно! Ось мої контакти, надсилайте реквізити,- чітко і лаконічно запропонував Жорж Савицький. - Машина приїде сьогодні ввечері о шостій. Було приємно познайомитись. Легко мати з вами справу. Успіхів із крамницею,- кивнув головою і зник.

- Що це було?- приголомшено дивилася  на закриті двері  Міла.

- Як на мене, це була влучна можливість звільнитись  від зайвої роботи. Це сто відсотків,- задоволено відповіла Єва. - Мілочко, а  пропозиція, вважаєте, вигідна?

- Вигідна? Можливо…- задумано подивлялася у вікно Кисіль. - Дякую за допомогу, - вона поплескала асистентку дружньо по плечах. - Гадаю, ти вільна. Вітання мамі!

- Передам, бувайте!- чкурнула за двері дівчина.

 Мілі нарешті вдалося залишитися самій, щоб зібратися з думками. Що це було? Як сказав би  дідусь, «детектив якийсь». Дивні книги, дивний гість… А якого року хоч одна з них? Міла попрямувала до відкритої коробки і витягла книжку з темно-зеленою обкладинкою і золотим візерунком по краях. Глянула на початок. Зазвичай дата завжди присутня. Нема видавничої анотації та року видання… Міла перебрала ще десяток книжок - те саме: невідомі автори, незвичні імена та прізвища. Вона нетерпляче перегортала і шукала хоч якийсь натяк. Її душу по краплі охоплювало чудернацьке відчуття, а гупання серця починало віддаватися у скронях. Жінка розуміла, що відчуває те саме, що і  Колумб, коли відкривав новий материк.

 Щось їй підказувало - це далеко не жарти. Вона повернула книги у коробки. На годиннику було три години рівно.