Полонені

Всеволод багато думав, відколи познайомився з Костею. Цей хлопець одразу сподобався чоловікові. До того ж помітно, що Марину він дуже любить. Та й вона його теж. Як би не було важко, але таки довелося визнати, що цей «задрипаний банківський працівник» підходить дівчині значно більше.

От тільки як це самій Марині довести?!

Всеволод міцно стиснув кулаки. Нігті впилися в долоні, але він цього навіть не помітив. В нього раптом виникло бажання знайти Бориса і відлупити його ще раз. Бо це саме цей козел винен у тому, що дівчина від кохання, як кішка від води шарахається. А ще заодно кілька ударів можна виписати Кості, щоб нагадати, що за жінку боротися треба, а не поливати брудом від образи.

«Не можна допустити, щоб справа дійшла до весілля, — роздумував Всеволод. — Але якщо просто сказати Марині, що всьому кінець, вона може з опалу дурниць накоїти. Наприклад, вискочити заміж за першого ліпшого. Тоді вже краще за мене. Ще не вистачало в її житті чергового покидька на кшталт Бориса! Потрібно якось помирити їх з Костею, бо цей телепень ще на десять років на дно заляже».

Чоловік не міг зрозуміти, як докотився до такого. Ще якихось років десять тому він би подібним не займався. Подумати лише! Сватає власну наречену іншому...

Однак Всеволод знаходив глибоко у собі, десь під тоннами розбитих надій, підтвердження того, що чинить правильно.

* * *

Від роботи Марину відірвав стук у двері.

— Зайдіть!

— Люба, кидай цю невдячну справу і поїхали в нашу улюблену кав’ярню.

— Всеволоде, це точно ти?

— А що не так?

— Ну-у-у… Мій майбутній чоловік точно не з тих, хто посеред робочого дня може вшитися з ресторану в особистих справах.

— Можливо, саме через таку відданість роботі я нарешті знайшов собі наречену заледве не під старість.

— Що з тобою таке сьогодні?

— Нічого. Просто вирішив зіграти в романтика. Давай, збирайся!

— А що на це скаже персонал? Обидва власники закладу йдуть посеред робочого дня.

— Думаю, вони нам пробачать. До того ж тут Аня. Вона владнає, якщо щось трапиться.

— Гаразд вмовив.

— Чекаю в машині за десять хвилин.

* * *

Всеволод поводився дивно. Всю дорогу мовчав. Марину це хвилювало, але вона вирішила, що чоловік все їй розкаже, коли вони будуть на місці. Дівчина усміхнулася сама собі, усвідомивши як дивно виглядає, коли двоє людей, які мають власний ресторан, чомусь надають перевагу зустрічатися за чашечкою кави деінде. Та в їхньому випадку все досить просто пояснювалося. Ці двоє й так заледве не жили в ресторані «Марина», тому вирішили бодай власні стосунки розвивати за його межами.

Всеволод, як і зазвичай, відчинив Марині дверцята, аби та могла вийти з машини, а потім пропустив першою до кав’яреньки.

Дівчина не повірила власним очам. В невеличкому приміщенні зараз стояв всього один єдиний столик, розміщений в центрі. На ньому красувався кошик з квітами, пляшка червоного вина, свічки, страви, що виглядали напрочуд апетитно, і столове приладдя.

— Сюрприз, — почула вона позаду себе голос Всеволода.

— Ти це зробив для нас? — Марина ніяк не могла повірити у те, що бачить, бо це було дещо нетипово для її майбутнього чоловіка.

— Так, — дівчині здалося, що його голос прозвучав якось сумно. — Люба, ти сідай, а я зараз повернуся — забув телефон в машині.

— Добре, — вона чмокнула його в щоку.

Як тільки лишилася сама, дівчина одразу взялася прикидати, скільки приблизно ця кав’ярня заробляє за один день. Адже, Всеволод напевно мусив викласти плюс-мінус вдвічі більше за цей їхній романтичний обід, якщо звісно не мав знайомих серед власників. З боку може здатися, що подібні підрахунки виглядають ницо, але для неї це було радше несвідомою професійною звичкою.

Отож, Марина дійшла висновку, що Всеволод хоче сказати їй щось дуже важливе. І що це за новина така? Навіщо чоловікові може знадобитися орендувати кав’ярню для романтичної вечері, якщо пропозицію він вже давно зробив, а до її дня народження ще далеченько? Неочікувані сюрпризи без особливих приводів не в дусі Всеволода. Невже вона настільки втопала в собі, що навіть не помітила, коли відбулися такі кардинальні зміни?

Чомусь стало тривожно. Щось тут не так. Та й Всеволод щось довго не повертається…

Вона вже збиралася вийти за ним, коли до кав’ярні зайшов… Костя.

— Марина? — хлопець явно розгубився. — Що відбувається?

— Я в тебе те саме хочу запитати, — дівчина підвелася і вперла руки в боки.

— Ми тут з клієнтом домовлялися зустрітися.

— Який ще клієнт? Ти взагалі в іншому місті працюєш, — Марина підозріло примружилася.

— Взагалі я три місяці як змінив місце роботи.

— Якщо це правда, тоді що за чортівня тут коїться?

— Поняття не…

Раптом вони почули, як їх заперли. Костя обернувся і зустрівся поглядом зі Всеволодом.