Угода з нюансом

Щойно Всеволод Володимирович зрозумів, що Марина знову вільна, не став довго зволікати. Чоловік вже мусив одного разу пошкодувати, коли через його зволікання за руку дівчину взяв цей клятий покидьок Борис.

Він не завалював її трояндами й розкішними подарунками, не водив у дорогі ресторани, не говорив голосних пафосних фраз. Взагалі поводився максимально стримано. Та натомість він тішив кохану ніжними маленькими букетиками тюльпанів і хризантем, прогулянками красивими парками та довгими щиросердечними розмовами за чашечкою ароматної кави в затишних кав’яреньках. Чоловік терпляче чекав, допомагаючи їй скласти до купи шматочки розбитого серця. Всеволод бачив у Марині жінку, рівну собі, самостійну особистість, яка має власні мрії, цілі й погляди на життя. Лише з ним вона зрозуміла, що для Бориса була лише розкішною лялькою. Так, обожнюваною, коханою, але все ж, лялькою, яку він готувався остаточно привласнити й розпинатися від гордості, демонструючи на розкішних світських заходах. І насправді це не так погано, як може здатися. А для багатіїв взагалі звичайні реалії життя. Борис, хоч часто й задихався від світу, в якому живе, та проти правил в ньому, які давно міцно викорінилися, не пішов би. Та це не для Марини. Вона хотіла бути особистістю. І Всеволод міг їй це дати. Дівчина не любила цього чоловіка, але прийняла його любов.

— Чому ти стільки років мовчав? — запитала вона якось, стоячи на порозі його кабінету.

— Мовчав про що? — Всеволод Володимирович втупився в Марину очима, повними нерозуміння. — Може зайдеш, і поясниш, що маєш на увазі?

— Маю на увазі твої почуття до мене, — Марина по-хазяйськи всілася на стілець, що стояв навпроти чоловіка.

— Аня розповіла? Вона завжди бачила мене наскрізь.

— Це зараз не має значення. Тим більше, враховуючи, що ти останні тижні від мене не відходиш навіть, не складно зрозуміти. Ти відповіси на питання?

— А ти змінилася. Пам’ятаю, ти була така налякана, коли вперше опинилася в цьому кабінеті. Тоді мені здалося, що ти — осінній листок, який тремтить від поривів вітру й ось-ось не втримається та впаде на холодну мокру землю, — на певний час погляд Всеволода став відстороненим. — Радий, що ні я, ні Августин не помилися в тобі. Тебе цікавить, чому я мовчав?.. Що ж, складно навіть собі зізнаватися у почуттях до дівчини, яка з порогу називає тебе пихатим індиком, особливо, коли вона годиться тобі в доньки. З одного боку, я розсердився на тебе, навіть образився, а з іншого… ну яке кохання, коли ти ровесниця моєї доньки?!

Втім, ці наші нескінченні перепалки лише більше розпалювали мене. Я вже й не знаю, чому так діставав тебе. Чи то, щоб відлякати, чи то щоб поспостерігати, як блискуче ти даєш мені здачі. Можливо, це дивно для чоловіка, але мені це в тобі дуже подобається.

Тоді з’явився Борис. Ніколи не любив цього типа, але ти була така щаслива, ніби аж світилася з середини. Тому я мусив міцненько зціпити зуби.

— Я так розумію, за шість років і образа минулася, і сумніви на рахунок віку?

— Ой, образа — то взагалі такі дурниці, за які мені, як дорослому чоловікові, дуже навіть соромно. А от вік... Я радше вирішив, що це ти сама маєш вирішити, чи можливі для тебе… нерівні стосунки.

— Думаю, так.

— Що?

— Ми можемо спробувати.

— Ти серйозно зараз, чи вирішила жорстоко помститися за всі мої причіпки?

— Ні, якщо чесно, то мені також подобалися наші перепалки. Втім, Всеволоде, я не хочу обманювати тебе. Те, що я до тебе відчуваю… Повага, прив’язаність… Навіть ніжність. Словом, в мене дуже теплі почуття, але це однозначно не кохання. Якщо тебе це влаштує, то ми дійсно могли б спробувати.

— Навіщо тобі це? Ти ще молода. Можливо, десь на тебе чекає чоловік, якого ти покохаєш. Не варто зневірюватися в любові через одного єдиного покидька.

— А ти й справді добре мене розумієш. Втім, я вирішила зав’язати з коханням. Знаю, зараз виглядаю цинічною й безсердечною, та не забудь пригадати, що в мене шість років стосунків полетіли під три чорти.

— Та ні, не цинічною. Лише як дівчина, яку глибоко образили.

— Навіть якщо й так. Важливе лише моє рішення.

— Колись ти можеш захотіти змінити його.

— Якщо не хочеш мене, то так і скажи. Не потрібно вигадувати голосних фраз.

— Відколи ти вперше переступила поріг цього кабінету, я лише тебе одну й хочу. Але саме з цієї причини я не можу дозволити тобі поховати себе біля мене.

— Але я цього хочу! Ти хороший, добрий, надійний, розумієш мене і… кохаєш. Мені приємно і цікаво проводити час з тобою. Мені здається, цього більш ніж достатньо, якщо звісно ти зможеш змиритися з тим, що я не маю до тебе романтичних почуттів.

— В мене таке враження, ніби ми тут угоду укласти намагаємося.

— У певному сенсі так і є.

— Тоді я підпишу її за однієї умови.

— Якої?

— Якщо раптом ти закохаєшся в когось іншого, то одразу скажеш мені про це, в якому б статусі ми на той момент не перебували, і я відпущу тебе.

— Це жорстоко і несправедливо стосовно тебе.

— Справді? А мені здається, значно жорстокіше бути біля людини, думаючи про іншу.