Ціна хвилинної слабкості

Частина друга. Кохання за домовленістю

Я знаю, що коли я буду віддавати її іншому, мені буде дуже боляче. Але одна її усмішка буде коштувати всіх моїх страждань, одна її усмішка зцілить весь мій біль ...

З кінофільму "Навіки твоя"

Ціна хвилинної слабкості

Чергова весна видалася напрочуд теплою. Вже в середині квітня дівчата радісно повитягали зі своїх гардеробів легкі барвисті сукні. Природа ніби аж закликала швиденько прокинутися від зимової сплячки та знову кохати й бути коханими.

Цілих шість років минуло, як один день. Втім, можливо, дівчина просто не встигала рахувати дні, тому й не помічала, як плине час. На разі вона працювала адміністратором в залі. Ясна річ, Всеволод Володимирович і досі вважав, що Марина нічого не вміє. Чого не можна сказати про Августина Валентиновича. Чоловік однозначно був задоволений своїм вибором.

В один зі своїх нечисленних вихідних, тобто справжніх вихідних, коли не потрібно взагалі нічого робити, Марина поспішала зробити сюрприз Борисові. Дорогу до його дому дівчина знала на стільки добре, що могла дістатися до нього з заплющеними очима. Насправді було справжнім дивом, що ці стосунки й досі трималися, враховуючи, що викроїти час на побачення виходило доволі складно. З часом навіть Аня припинила так сильно присікуватися до Борі. Якщо в неї й лишалися сумніви, то вона вправно їх приховувала.

Марина відчинила квартиру власним ключем, який їй урочисто вручив Борис ще років три тому. Чоловік саме зараз мав бути на виїзді. Якийсь особливо важливий клієнт не міг чекати до понеділка, тому в неї було десь години дві на те, щоб підготувати сюрприз для коханого. Однак виявилося, що він її в цьому випередив.

Увійшовши до кімнати, Марина побачила спину якоїсь голої білявки посеред ліжка, тіло якої то підіймалося, то опускалося в характерних рухах. Трохи опустивши погляд, дівчина помітила Бориса під нею. Ці двоє на скільки захопилися процесом, що навіть не помітили, як легенько скрипнули двері, тому спокійно продовжували займатися своїми втіхами. Марина мовчки сіла на стільчик неподалік від дверей і стала чекати завершення дійства.

Виявляється, в реальному житті зради не завжди супроводжуються майже звіриними стогонами, як це показують у фільмах. Білявка легенько скрикнула лише на фіналі й стомлено відкинулася на спину. Лише після цього коханці помітили, що не одні в кімнаті.

— Борику, це хто така?! — світловолоса різко натягнула ковдру аж до підборіддя.

— Марина?! — очі Бориса хаотично забігали кімнатою. — Що ти тут робиш?

— Сиджу на стільчику, спостерігаю, — крижаним тоном відповіла дівчина. — То як вона тобі? Краще мене вправляється на твоєму маленькому товариші?

— Борику?

— Це… Мариночко, я все поясню, — чоловік рвучко вискочив з ліжка.

— Е, ні! — дівчина підвелася зі стільця. — Краще своїй красунечці поясни. Вона явно шокована. А я й сама бачу, що відбувається.

— Борику!!! — вже істерично скрикнула блонда.

— Заткнися, — зневажливо кинув їй Борис. — Люба, дозволь пояснити…

— Не дозволяю. Мені багато людей говорили, що скоріше за все твоє велике кохання саме так і завершиться, а я не вірила. Говорила, що то все минуле, що тепер мій Боря не такий.

— Ніщо не закінчилося. Я люблю тебе!

— А це вже не грає ніякої ролі. Я не з тих жінок, яких можна любити, потрахуючи інших.

— Марино, це лише хвилинна слабкість.

— Та ні, вона на тобі явно довше була!

— Врешті ти сама винна.

— Що?!

— А те! Я тебе днями не чую і не бачу. А я, між іншим, чоловік. В мене є певні потреби.

— О-о-о! Якщо у твоєму розумінні чоловік і людина, яка не може втримати хазяйство в штанах — синонімічні поняття, то нам явно не по дорозі, — Марина різко схопила Бориса за руку і вклала в неї ключі. — На, можеш віддати своїй білявочці.

Вона вийшла з кварти з гордо піднятою головою, не дозволивши жодній сльозинці скотитися з її очей.

* * *

— Подружко, ну так не можна, — співчутливо озвалася до Марини Аня. — Ти так всіх клієнтів розлякаєш.

— Не розлякаю. Всім плювати на кислу рожу обслуги.

— Відколи це ти так думати почала?

— Віднедавна.

Минув місяць з дня, коли вона застукала Бориса з коханкою, але легше не ставало. Насправді сили волі дівчини вистачило лише на те, щоб приховати свій біль від чоловіка, коли йшла від нього. Ледь-ледь вона змогла дістатися до своєї квартири, одразу рухнула прямісінько на долівку ридаючи так, що аж власні вуха позакладало. Шість років перекреслив один єдиний день. А найгірше те, що відтепер її ніхто не міг позбавити підозри, що він мав коханок весь час, що був з нею. Марина відчувала себе так, ніби її грубо штурхонули в багнюку і старанно обкатали в ній.