Солодкий присмак першого кохання

Після кількох годин на високих підборах ноги шалено гуділи. Світські гулянки вищих кіл населення виявилися справжнісінькою нудотою. Вся суть цього заходу на честь підписання якогось контракту з фірмою-партнером фірми батька Бориса зводилася до одної єдиної цілі — показухи. Купа людей зібралася в одному місці й з інтелігентним виглядом вихвалялися своїми статками, статусами й… пасіями.

— Це якийсь жах просто! Ці жінки дивилися так, ніби хтось дебелу какаху в дорогу обгортку замотав і їм під ноги підкинув. Здогадуєшся, хто був в ролі лайна?!

— Мариночко, ти перебільшуєш, — Борис спробував обійняти дівчину, але та різко відбігла від нього на добрих два метри.

— Ну чого ти? Не бери близько до серця. Вони до всіх новеньких так. Серед них насправді дуже багато таких, які взагалі про своє минуле без сорому згадати не можуть. Ти набагато краща, — чоловік потихеньку підходив до дівчини. — Ти неперевершена.

— Схоже, так лише ти думаєш.

— Все налагодиться. Обіцяю.

— Правда? — Марина нарешті дозволила обійняти себе.

— Звісно, — чоловік знайшов своїми губами її вуста.

— До речі, а чому чоловіки не дивилися на мене так само, як жінки? — запитала дівчина, коли вони всілися в машину.

— По-перше, їм було не до того. Мусили підбирати щелепи, коли побачили таку красу. А по-друге, це більше жіночий заскок. Ви в цьому плані століттями незмінні.

— А куди ми їдемо? — занепокоїлася Марина, коли зрозуміла, що дорога їй незнайома.

— До мене.

— Це якось… неправильно.

— Чому? Що поганого в тому, що дівчина переночує у свого хлопця? Завтра субота. Тобі не треба ані на пари, ані в ресторані.

— Та не в тому річ.

— А в чому?

— Ну…

— Марино, все буде так, як ти захочеш. Я можу спати в сусідній кімнаті, або біля тебе. Ми можемо просто спати, або… не тільки. Але повторюю, не станеться більше, ніж ти захочеш.

* * *

— Цікаво, а що ви робите, коли ламається ліфт? Тут поверхів так багато, що здається, найвищий стирчить десь у космосі.

— Не знаю. Такого не траплялося поки що.

— Добре вам. В гуртожитку ліфт ламається частіше, ніж до мене Всеволод Володимирович чіпляється.

— Він і досі дістає тебе? Може я таки поговорю з ким треба?

— Ой ні, я ж казала, що це зайве. Я справляюся з ним сама.

— Ну добре.

— Слухай, а тобі на такій висоті погано не стає?

— Це лише шістнадцятий поверх. Максимум, що мені грозить, смерть від естетичного задоволення.

— Тобто?

— Зараз сама зрозумієш, — Борис відчинив двері й пропустив Марину першою. — Зайди в кімнату зліва і постарайся не знепритомніти, доки я прийду.

— Я випила всього один бокал.

— Так я не алкоголь мав на увазі.

— А що?

Відповідь дівчина побачила власними очима, щойно відчинила двері до кімнати. Навпроти дверей розташувалося величезне вікно, а за ним розкинулися вогні нічного міста. Вони переливалися жовтими, червоними, синіми і якимись рожевуватими відтінками. У відблисках можна було розгледіти фонтан з якоїсь площі неподалік, мости над річкою і верхівку церкви. Звичайні житлові будинки дуже скидалися на шахову дощечку: в деяких вікнах світло ще горіло, а в інших — вже ні. Все це оберігало ясне нічне небо, всипане яскравими зірками. Вікно було таке величезне, що Марині здавалося, ніби вона не у квартирі Бориса, а летить над цією красою. Вона навіть майже відчула, як вітер розвіює її сукню.

Дівчина несвідомо поклала долоні на скло, милуючись магією нічного міста. Її ніс заледве не торкався до вікна.

— Потрясно, правда? — дівчина навіть здригнулася від несподіванки, коли чоловік став позаду неї й обійняв її за талію. — Вже шість років тут живу, але й досі впадаю в захват від цього краєвиду. Знаєш, насправді це втілення однієї з моїх мрій. Батьки живуть у приватному будинку за двометровим парканом. Звісно, наш садівник перетворив сад у справжнісінький витвір мистецтва, але це не те. Я завжди задихався там. Потайки думав, от би задертися аж на хмарину і милуватися містом з висоти пташиного польоту. Ніяких меж, ніяких парканів. Лише весь світ під твоїми ногами.

Якби Марина почула останню фразу у дещо старшому віці, то одразу задумалася б. Він сказав «під ногами». Не «біля». Здавалося б, така дрібничка, але як багато говорить про те, на яке місце у суспільстві ставить себе цей чоловік і на що готовий заради цього. Можливо, то просто невдало підібрані слова, які насправді не приховують за собою нічого такого, але обдумати це варто було б. 

— Мрія з розмахом. Але красива.

— Коли народжуєшся дитиною багатих батьків, це якось само по собі стає звичною справою.

— Можна подумати, що прості смерті можуть мріяти лише примітивно.

— Ні, але це по-різному сприймається. Для тебе смілива мрія — результат серйозної духовної роботи над собою, бо в польоті фантазії ти мусиш дозволити собі бажати чогось такого, що на цей момент абсолютно неможливе для тебе. А я… Словом, складно знайти щось, що для мене неможливе. Часом це гнітить.