Кіра і її салон краси

— Коваленко, стій, — зупинила Марину вахтерка. — Тут для тебе посилка.

— Справді? Від кого?

— Не знаю, тут не написано. Сама розберешся. Моє діло віддати. На, — жінка протягла дівчині довгасту коробку ніжно-рожевого кольору з золотистим бантиком. До неї була прикріплена записка: «Марині Коваленко», але імені адресанта в ній дійсно не вказувалося. Та дівчині це й не було потрібно, щоб здогадатися, від кого посилка.

— Дякую, — розпливлася вона в замріяній посмішці.

Відсутність сусідок по кімнаті неабияк потішила дівчину. Відкривати цю коробочку під зацікавленими поглядами зовсім не хотілося. Марина на ходу вискакувала з черевиків. Від падіння її диво врятувало.

— Так, подивимося… — дівчина обережно розв’язала бантик і відкрила коробку. В середині виявилося щось, загорнуте у папір кольору кави з молоком, червона троянда і листівка:

Сьогодні ти будеш найпрекраснішою трояндою у цій сукні. Божеволію, уявляючи тебе в ній.

Вдягай її, і посміхайся.

Заїду о восьмій.

Тисяча поцілунків від єдиного дантиста, якого ти не боїшся

P. S. Нічого не роби з волоссям і обличчям. Сьогодні над тобою чаклуватиме дехто особливий.

Марина відклала листівку і, перебуваючи в бентежному передчутті, розгорнула папір, який приховував шовкову сукню криваво-червоного кольору. Вона й справді чарівна, але дівчина не була готова одягнути подібне.

Подумавши трохи, Марина взяла до рук мобільний і набрала Борю.

— Привіт, люба, вже отримала мій маленький подарунок?

— Привіт, так. Вона дуже красива, але…

— Тобі не сподобалося чи не твій розмір?

— Сподобалася. І з розміром все гаразд, але…

— Тоді ніяких «але». Тобі червоний дуже личитиме.

— Борю, я не можу. Вона занадто відверта для мене.

— Нічого подібного. Просто ти не звикла.

— Не знаю…

— Довірся мені.

— Але…

— Послухай, якщо ти її не одягнеш, я ображуся.

— Гаразд.

— Тоді давай швиденько. В тебе всього хвилин п'ятнадцять лишилося.

— Добре, чекаю.

— Цілую, Мариночко.

Дівчина приречено окинула поглядом сукню, яку бережно розклала на ліжку.

— Привіт, — привіталася до неї сусідка Ася.

— Привіт.

— Ти чого така задумана?

— Та думаю, як цю штуку одягти.

— Ого, крутяк! — в Асі аж очі заблищали від захвату. — Це тебе твій багатенький вирішив у світ вивести?

— Схоже на те. І… він вже о восьмій буде тут.

— Йой, ти катастрофічно не встигаєш.

— Допоможеш одягти? — Марина склала долоні в благальному жесті.

— Звісно.

Дівчата доволі швидко впоралися з шедевром дизайнерського мистецтва.

— Мда… — лише й могла видавити з себе Марина, коли сяк так роздивилася себе в замалому для таких цілей дзеркалі.

— Та чого ти? Сукня просто секс.

— В цьому й проблема. Мені якось ніяково в такому.

— Звикнеш. До того ж тобі таки є на що одягнути подібне, — Марина раптом розсміялася. — Ти чого?

— Ти сама подумай. Довга вечірня сукня. На таку ніби як чимало тканини треба, але дивишся й розумієш, що зараз в дзеркалі більше голого тіла, аніж прикритого.

Справді, сукня була доволі відверта. Глибоке декольте з трикутним вирізом, відкрита спина і розріз, який ледь не на всю довжину наряду сягав. До того ж тканина міцно обтягувала бюст і талію дівчини.

— Ну-у-у… Якщо порівняти з тими одежинками, в яких випливають на червону доріжку сучасні селебрітіс, то твоя сукня — вбрання монашки. В них диньки з усіх боків випадають, а в тебе тільки зверху. Та й розрізи з обох боків ще довші. Але ти все одно краще обережніше ходи, бо якщо твій розійдеться ще на пару сантиметрів, то світ ризикує побачити твою жахливу спідню білизну з ромашками.

— Супер! — зіронізувала.

— До речі, а туфлі в тебе є?

— Чорт, немає.

— Ха! Радій, що в тебе є Ася, — дівчина зникла десь під своїм ліжком. — Хух, ледь знайшла.

— Дуже дякую. Ти просто рятуєш мене, — Марині аж від серця відлягло, коли простенькі замшеві чорні туфельки ідеально сіли на її ноги.

— Так, а твого не напружить відсутність відповідної зачіски й макіяжу?

— Він казав, щоб я нічого не робила. Схоже, хоче відвезти в салон.