Маленький секрет дантиста

Як не дивно, Всеволод Володимирович не зачіпав Марину майже півтора тижня. Це затишшя лякало. Що як з цим клятим волоссям в носі вона й справді перегнула палицю?

Дівчина навіть помітила за собою дещо дивне: їй почало не вистачати причіпок управителя. Це граничить з мазохізмом, але ці перепалки подобалися їй, пробуджували якусь нотку азарту і непереборне бажання відповідати йому щоразу більш дотепно. Якщо в порівнянні, то це як задоволення шахіста від партії шахів з сильним конкурентом.

Марина злегка труснула головою, аби прогнати зайві думки й взяла тацю з кавою та вишневим тортом. Однак дійти до клієнта їй так і не вдалося. Всеволод Володимирович, ніби дощова хмара, вичекав, коли його припинять подумки кликати, а потім різко з’явився, коли ніхто не звав і не просив.

— Що це щойно було, Марино? Знов трусиш патлами над тарілкою клієнта?

— В мене волосся туго зв’язане. Жодної волосинки не впало.

— Ні, ну ви гляньте на неї! Як так розумію, рамок дозволеного для тебе не існує.

— Агов, відчепіться від дівчини, — почула за своєю спиною знайомий голос Марина.

— Вибачте, що Вам довелося стати свідком цього робочого моменту, — миттю змінив тон управитель. — З цією дівчиною постійно проблеми…

— А мені здалося, що Ви незаслужено кричите на бідолашну, — Борис скептично підняв праву брову.

— Запевняю Вас, я б і пальцем її не зачепив, аби вона була невинна.

— Ще раз помічу, що ображаєте Марину, вилетите звідси, як пробка з пляшки шампанського.

— Добре, як скажете.

— А так, на сьогодні ви її відпустите, — це було не питання, а майже наказ.

— Звісно, — Всеволод Володимирович швиденько зник з радарів, а Марина так і лишилася стояти з величезними від подиву й нерозуміння очима.

— Ходімо, — моментально строгий тон Бориса змінився на милий, майже улесливий.

— Що… що це було?

— Якщо сядеш за мій столик, розповім. Як ти чула, на сьогодні твоя зміна закінчилася.

— Але ти напевно на когось чекаєш, — Марина кивнула на тацю у своїх руках, де стояло по дві чашки кави й тарілки з тортом.

— Звісно чекаю. На тебе. Я ж казав, що почнемо з твого ресторану.

Дівчина, побоюючись, що зараз повернеться Всеволод Володимирович і точно вижене її за панібратське спілкування з клієнтом, таки сіла на стілець, який для неї люб’язно відсунув Борис.

За мить, ніби за помахом чарівної палички, з’явився чоловік в чорному костюмі з величезним букетом червоних троянд.

— Це тобі, — сказав Борис.

— Дякую, не варто було. Вони певно цілий статок коштують… — щоки дівчини сміливо могли конкурувати з квітами.

— Одразу видно, що ще жоден чоловік не показав тобі, чого ти насправді варта. Ці троянди — лише маленька дрібничка.

— Та ну припини. Звичайна сіра миша.

— Це ти відчуваєш себе такою. Та нічого, виправимо.

— Цікаво, як?

— Побачиш.

* * *

— Оце ти даєш! — накинулася на Марину Аня, коли зміна нарешті закінчилася. — Чому ти не сказала?

— Не сказала що?

— Що у тебе в друзях водиться Борис Вітовський, звісно, — тон так і натякав, що подруга очевидних речей не розуміє.

— Е-е-е… Я не знала, що це інформація підвищеної важливості.

— Ну так, подумаєш, випила чашечку кави з власником стоматологічної клініки, в якій вершки суспільства дірки в зубах латають.

— Що?! Він говорив, що працює звичайним стоматологом.

— Не можна сказати, що це неправда. Він не з тих власників, які понаймали людей і сидять в м’якому кріслі цілими днями та керують. Ще ходять чутки, що багатійчик любить кататися громадським транспортом. Але все ж. До слова, невже тебе не здивувало, як позадкував Всеволод Володимирович?

— Здивувало. А ти знаєш причину?

— Борис з близького кола власника ресторану. До того ж іноді робить певні благодійні внески в капітал закладу. Управитель позбавиться деяких важливих органів, якщо з його вини ми втратимо спонсора.

— Цікаво, чому він не сказав? — запитала Марина після хвилинного мовчання.

— Не знаю. Можливо, стомився від жінок, які починають мліти від його грошей в перші ж хвилини знайомства. Та хай там як, будь обережнішою з ним. Не довіряй цьому чоловікові.

— Чому? Він доволі милий і галантний.

— Ага, а ще красивий, сексуальний і чеше про те, яка ти прекрасна так, що поети нервово покурюють десь збоку.

— А це погано?

— Ні, але, на жаль, всі ці якості часто супроводжуються легковажністю, непостійністю та непристойною слабкістю до протилежної статі. Борис — не виключення. Погугли трішки, якщо не віриш. В нього жінок було більше, ніж комарів на болоті. І, до слова, переважно таких, як ти.

— Це яких?