Розділ 18. Сліди

Розділ 18. Сліди

— Я тобі ще раз кажу, навіть не намагайся мене до кого-небудь сватати! Ти стаєш схожий на мою маму! — прошипіла я в порожнечу. — І взагалі не будемо говорити про такі дурниці! І він, трясця, не "саме те, що мені потрібно"! Він вельможний дракон і командор! 

Злість кипіла в мені. Дивна якась злість, схожа на досаду і навіть образу. А на кого я образилася, то було незрозуміло. Хіба що на себе. Це ж треба, так осоромитися! Спершу той "ревун" через якусь, може, й мишу, яку я так і не побачила на власні очі. А потім ці драконові слова про парфуми, що схвилювали мене! Які парфуми?! Невже він відчув мій справжній запах? Той, що має моя жіноча сутність, а не солдатська личина? Гм. Все може бути. От, халепа!

— Ну, то й що, що начальник? — промурчав Скрипт, голос якого тепер лунав десь біля моїх ніг. Я майже бачила його задоволену усмішку. — Федліс теж був твоїм типу начальником, коли ти у нього працювала. І що? А цей дракон...

— Скрипте, припини! — я стиснула кулаки, аж пальці побіліли, добре, що сховала "ревуна" у кишеню, а то він точно знову б спрацював.

— Я просто чесно кажу, що він тобі подобається, — наполягав фамільяр. — Ти ж його ледь не з’їла очима, поки він кричав на тебе. Я ж все відчув! Твої емоції мене розбудили. Тому я й прокинувся, і теж, до речі, отримав через тебе естетичне задоволення. Ох, ця зелена луска! А драконів запах! Треба було понюхати його також краще, адже він тебе дуже активно обнюхував і реагував так, наче кіт на валер'янку!

Я зітхнула, намагаючись заспокоїтись. Вирішила не звертати уваги на Скрипта, який почав навмисно дражнитися зі мною. Потрібно було зосередитись на патрулюванні.

Я почала повільно обходити по периметру захисну магічну сферу. Купол тьмяно світився, відкидаючи слабке світло, а от за межею світла була непроглядна темрява. Я намагалася йти тихенько, щоб не шурхотіти і не гупати, зір загострився у напівтьмі.

"Тримай очі відкритими, а розум холодним", — згадала я поради свого наставника, в якого брала колись уроки військової майстерності. Ага! Якби мій розум був холодним, я б не думала ось зараз, перебуваючи на нічному чергуванні, про ідеальну фігуру дракона і його п’янкий запах! А все Скрипт, зараза! Тьфу!

— І все ж, він пахнув не так, як звичайний чоловік, — я сама себе зловила на тому, що повернулася до думок про Адальберона.

— Отож! — миттєво відгукнувся Скрипт, тепер, здавалося, летючи над моїм плечем. — Він же дракон! У них повинен бути особливий запах і, можливо, обнюхуючи тебе, він виділяв якісь особливі непомітні магічні драконячі іскри, чи що там вони виділяють, коли їм подобається жінка…

— Замовкни! Які іскри? Ти сам себе чуєш? Перед драконом стояв солдат! Чоловік! Лізор Мерріді, а не жінка! — прошипіла я знову, зла, як жалюча кропива. Зупинилася біля одного з їжачиних пагорбів, який знаходився якраз на межі світла від купола.

Саме в цей момент Скрипт раптом тихенько засичав, а потім замовк. Несподівано так замовк, наче злякався чогось, я ж добре його знаю. Я відчула, як по моїй спині побігли мурашки, хоча нічого підозрілого не побачила і не почула.

— Скрипте? — тихо спитала я.

— Тихше, — ледь чутно промурчав він, і цього разу його голос звучав неспокійно, без жодного натяку на жарти чи глузування. — Небезпека. Справжня небезпека. Подивись під ноги.

Мій погляд опустився вниз.

На кам'янистій, вологій після дощу землі виднілися чіткі сліди.

Вони були великі, майже як дві чи три мої ноги, видовжені і мали специфічну форму. Наче лапи, але без кігтів. А ще… від них тягнувся ледь відчутний, але різкий і неприємний запах сірки та горілого м’яса. Щось у мене загострився нюх сьогодні. Але, швидше всього, це Скрипт передав мені запах від сліду.

— Сторпуст, — прошепотів фамільяр напружено. — Великий. І він пройшов зовсім поруч із нашим куполом.

Я завмерла. Сліди вели вздовж захисної сфери, а потім різко завертали до пагорба з наїжаченим камінням. Але те, що сторпуст міг бути так близько, адже його важкий сморід відчувався мені так гостро у вологому нічному повітрі, означало лише одне. Цей звір вийшов на полювання. Хоча, можливо, він давно втік звідси, відчувши дракона. Хто його знає. Я напружилась і трохи занервувала.

— Що будемо робити? — звернулась я до свого невидимого фамільяра. — Раптом він вже пішов геть, а я викличу знову дракона? Він мені голову відкрутить, якщо звіра не буде, а сліди виявляться уже давніми!

— Ну-у-у.., — протягнув Скрипт невпевнено, — можна спробувати самостійно перевірити, куди ведуть сліди. А вже коли і справді побачимо, що це поруч бродить сторпуст, тоді і "ревуна" задієш... Але це ризиковано! 

Що ж, я дівчина ризикова. Я витягнула із піхов кинжал, взяла з кишені кілька своїх артефактів у другу руку і ступила у напрямку пагорба...