Розділ 16. "Ревун"

Розділ 16. "Ревун"

Я йшла по периметру нашого табору дуже близько біля магічної стіни, яка й справді тьмяно світилася. Я рухалася, прислухаючись до кожного шурхоту, але ніч була тиха, тільки інколи шумів вітер у кронах дерев близького лісу та періодично чувся далекий крик нічної птиці. Ну, принаймні я сподівалася, що це кричить птах, а не якийсь монстр, котрий під нього замаскувався.

Ставало прохолодно. Я зупинилася, застебнула всі ґудзики камзола, щоб хоч трохи зберігати тепло, бо, напевно, буде ще холодніше, сховала руки в кишені. До речі, намацала там мої артефакти і "ревуна", який якраз тицьнувся в долоню. І вже хотіла йти далі, аж раптом щось зашурхотіло серед каміння під моїми ногами. Ой мамочко, щось рухалося біля мене й дуже швидко! Непомітне і, мабуть, небезпечне! Точніше, воно не просто шурхнуло! Воно спочатку шурхнуло, потім тихо пискнуло і швидко рвонуло в густа траву неподалік, змусивши мене підскочити на місці. Святий Махлаю! Це що, МИША?!! 

Моя рука в кишені, в яку якраз потрапив "ревун", якого вручив мені дракон Адальберон, рефлекторно стиснулася. О, святий Махлаю! Я зовсім не бажала стискати того “ревуна”, все це відбулося незалежно від мене, бо я страшенно, катастрофічно, просто-таки патологічно боялася мишей!

О, так! Це справді була миша! Навіть якщо це була б змія чи ящірка, то я не так би злякалась! Бр-р-р! Ненавиджу цих сірих гризунів! І я зовсім забула, що я зараз — сміливий солдат Лізор, і миттєво перетворилася на боягузливу дівицю Лізору.

Кулька в долоні видала короткий, але різкий звук, який чула лише я і, звичайно ж, той, у кого була друга частина цього спареного артефакту. Хай йому грець, очевидно, цей неприємний і різкий звук почув також у своїх вухах і дракон Адальберон! Я завмерла на місці. Ох, що ж я наробила?!

Миша давно втекла, але замість неї…

— ЩО ЦЕ БУЛО?! — пролунав раптом поруч зі мною лютий голос дракона, який з'явився так швидко, що я й оком не встигли змигнути.  — Солдате Мерріді! У чому справа? Чому ви стиснули “ревуна”?

Я дуже сильно перелякалася, оторопіло й загальмовано витягнула артефакт з кишені, розтиснула долоню, і ревун із тихим пшиканням та якимось неприємним дзижчанням почав знову надуватися. Ми з драконом обоє, втупившись в артефакт, почекали, поки кулька надується, і коли вона закінчила своє магічне відновлення, поглянули одне на одного. Дракон вимогливо, а я перелякано. Від несподіванки і страху бути знову покараною, я страшенно розхвилювалася й почервоніла, і відкрила вже рота, щоб виправдатися, але розлючений дракон не дав і слова вставити:

— Чому ви мене викликали? — зашипів він, і в кожним словом підступав до мене все ближче, а я повільно задкувала. — Я не побачив і не відчув жодної загрози! 

А я раптом зауважила, що дракон стоїть на землі босий. І напівоголений! Бо перший мій страх минув, і тепер замість нього мене охопили сором'язливість і сум'яття. Адже не кожного дня молода дівчина може побачити чоловіка без сорочки. На Адальбероні були тільки штани, та й то… гм… з розстібнутим ременем. Напевно, дракон якраз влягався спати, роздягався до сну. А тут і прозвучав мій “ревун”.

Ох, а там було на що подивитися! Я прямо в ступор спочатку впала. Очі так і рвалися добре роздивитися оголений торс чоловіка, широкі плечі, міцні руки з вузлами жил та м'язів, плаский живіт з рельєфними кубиками і… Тут я себе зупинила й неохоче відвела погляд. Буде дивно, якщо дракон помітить, що його новобранець милується командиром та ще й мало слинки не пускає.

“Агов, Лізо, зараз же прийди до тями! Візьми себе в руки! У тебе є коханий наречений Федліс, заради якого ти й прешся на Терени! Тільки він тобі потрібен!”, — змусила я себе думати про нареченого, хоча чомусь зараз він згадувався через силу. Я раптом усвідомила, що зовсім забула, якого кольору в нареченого очі. Сірі? Чи блакитні? Ох, наче ж раніше чітко могла його уявити і пригадати?

Напевно, це так на мене діє дракон зі своїм ідеальним торсом! І такими яскраво-зеленими очима, що їх точно не забудеш ніколи!

Я відкашлялася, намагаючись надати голосу переконливості та змусити його не тремтіти. Ох, я не була впевнена, що це тремтіння від страху. Швидше від зніяковіння і якогось… гм… незрозумілого мені відчуття...