Розділ 15. Нічне чергування

Розділ 15. Нічне чергування

Коли намети було поставлено, вечерю з'їдено, то навколо вже добре стемніло. Дракон встановив над наметами та возами із кіньми, котрі теж наситилися захопленим зі столиці вівсом, захисний магічний купол, і всі почали готуватися до сну.

Всі, крім мене, звичайно. Я почала готуватися до нічного чергування. Дістала нарешті кинджал із мішка і причепила його собі на пояс. Також подумала і прихопила в кишені кілька артефактів, які завжди носила при собі. Бадьоро прикрокувала до дракона і прокричала, як це традиційно робив мій бравий вояка Лізор:

— Очільнику таємної служби Його його Величності! Ой… Тобто, командоре! Я готовий приступити до нічного чергування. Які будуть ваші накази?

Дракон глипнув на мене спідлоба своїми зеленими очиськами, в яких блимнуло щось схоже на роздратування і навіть ненависть, і прошипів:

— Зараз я випущу тебе за магічний купол. Уночі він буде тьмяно світитися, і ти добре будеш бачити навколо на відстані десь трьох метрів. Захисний купол дуже сильний, і зайти всередину ти не зможеш, як би не старався. Не з твоїм магічним потенціалом, новобранцю Мерріді, — іронічно махнув мені рукою дракон, запрошуючи за собою. Ми пройшли до краю куполу. — А зніму купол я тільки зранку, з першими променями сонця. Ти повинен патрулювати по периметру ззовні захисної огорожі, але не відходити від купола! Зрозумів?

— Так точно! Все зрозумів! — закричала я, а дракон незадоволено поморщився. 

— Бачу, в тебе є тільки кинджал, новобранцю Мерріді, — скептично кивнув дракон на мою зброю. — Цим зі сторпустами не поборешся. Тому зробимо по-іншому. Ось, візьми, — він тицьнув мені якусь кульку в руки, і я побачила, що це спарений сигнальний артефакт, якого всі називали “ревуном”. Якщо його розчавити в руці, то він починає видавати страшенно гучні звуки. Але чує цей звук тільки той, у кого є друга, спарена і магічно пов'язана частина кульки, а всі інші люди навколо цього звуку не чують.

— Коли побачиш якусь справжню небезпеку, тоді стискай “ревуна”. Зрозумів? — знову спитав дракон, ніби сумніваючись в моїх розумових здібностях. 

— Так точно, зрозумів! — кивнула я. — Як тільки побачу справжню небезпеку, тоді стисну “ревуна”, — повторила за драконом.

— У цих пагорбах давно не бачили ні Плям, ні звірів, ні ще чогось гіршого, — буркнув дракон, — тому чергуй спокійно і не бійся. Але я, ти знаєш, не здивуюся, якщо саме до тебе прибіжить із лісу якась потороч. Ти просто притягуєш неприємності! Так, зовсім не здивуюся, якщо знову  раптом впадеш на когось, як робиш це постійно зі мною!

Я опустила голову, навіть не знала, що на це відповісти. Адже я ненавмисно! Чомусь так виходить, що я постійно падаю на свого командира.

— Так! А скажи-но мені, Мерріді, — раптом пробурмотів дракон, втягуючи повітря в ніздрі й морщачи ніс, — ти користуєшся парфумами? На службі?

— Зовсім ні! — здивувалась я. — Жодними парфумами не користуюсь! Як можна?! Я ж на королівській службі! Солдатам не дозволено користуватися парфумами!

— Гм. Що ж, іди. Бажаю успіхів під час нічної варти, — підозріло глипнув на мене дракон, і я помітила, що він нишком принюхується до мене. Ой, мамочко, він щось відчув? Але ж я й справді не користувалася ніякими парфумами!

Командор провів по магічній стіні купола долонею, зробивши ніби надріз, і випустив мене назовні. За мною зімкнулися магічні потоки, які приховали наш табір від зайвих очей, і я залишилася сама.

“Ну що ж, Лізо, це твоє, вважай, перше бойове завдання!” — подумала я. Гордо задерла підборіддя і покрокувала по периметру магічного купола за часовою стрілкою. Мала на меті сьогодні довести, що я справжній бравий солдат Лізор, який не боїться жодних викликів та всі накази виконує на відмінно! Може, хоч тоді дракон перестане дивитися на мене вовком?