Розділ 14. Злий дракон

Розділ 14. Злий дракон 

— Сьогодні вночі ти будеш самотужки нести варту навколо нашого табору, який ми розташуємо на виході з  Їжачиних пагорбів. Доберемося туди якраз тоді, коли почне вечоріти, — процідив дракон.

— Але ж, Ваша Світлосте, — раптом відізвався Кларенс, котрий тупцяв за спиною дракона трохи віддалік, — табір завжди покривають магічним куполом, і жодна потороча до нього не сунеться. Навіщо ще нести варту? Ми ніколи такого не робили. Та й ви ж знаєте, що мандрівні Плями часто лазять, шукаючи жертви якраз уночі. І, крім того, сторпусти виходять на полювання…

— Мовчи, Кларенсе! — заревів злий дракон, і я помітила, як його шия та підборіддя починають покриватися дрібною зеленою лускою. Ого! Оце він роздратований! Ще перетвориться на дракона тут і зараз! Святий Махлаю, врятуй і збережи мене, бідну! Напевно, Адальберон у справжній подобі здоровенний, як гора! З'їсть мене й не подавиться! Опальний новобранець Мерріді йому точно на один зуб!

— Якраз і побачимо, як новобранець впорається із небезпекою, якщо вона з'явиться. А можливо, йому пощастить, і жодної небезпеки він не зустріне! — саркастично скривив губи дракон. 

Я зраділа, що дракон не відсилає мене геть, і навіть непомітно полегшено видихнула. Це покарання здавалося мені не дуже важким, адже малі Плями, як правило, дуже рідко виповзали з Теренів, а сторпустів давно вже не зустрічали на територіях, близьких до столиці. Сподіваюся, все буде тихо, і я просто походжу, прогуляюся навколо магічного куполу. Звичайно, те, що я не зможу поспати, вимотає мене, але, з іншого боку, я була твердо налаштована витримати це випробування.

— Слухаюсь, Ваша Світлосте, очільнику таємної служби його Величності! Тобто, слухаюсь, мій командоре! Неодмінно виконаю ваш наказ! Ще раз прошу пробачення! — бадьорим голосом проговорила я, хоча на душі було дуже паскудно.

Дракон тільки блимнув очима і відійшов до возів, там отримав від Кларенса новий пакет із їжею, сів на воза і почав обідати, інколи кидаючи злі та неприємні погляди на солдатів.

Я сіла біля Теола, де поруч з ним лежав і мій пакет з обідом, почала теж їсти, але, чесно кажучи, шматок в горло не ліз, дуже вже я розхвилювалася. 

— Ох, і злющий був дракон, — співчутливо промовив мені Теол. — Але ж як ти міг так не втриматишя й на нього ляпнутишя? Хоча той яшкраво-помаранчевий шматок моркви, що налип йому на ноша, я запам'ятаю надовго! Командор був схожий на шніговика, який ми ліпили в дитинстві, — захихотів він.

Дехто із солдатів почув це і теж почав тихенько й непомітно підсміюватися. Новобранці відверталися, щоб дракон, який зі злістю глипав на них із воза, не почув жартів про нього і не побачив їхні усмішки.

А я, повільно жуючи свою котлету, подумала, що дракон веде себе неправильно. Якщо він хотів влитися у загін і неначебто вдати, що він такий самий солдат, як інші, то міг би просто пожартувати після мого невдалого падіння. Міг вести себе більш доброзичливо й просто. Життя така штука, що різне буває з людьми. Хіба що йому не сподобалося, що я знову впала на нього? От, халепа! І Скрипт наче спить. Гм. Не схоже, щоб це були його капості…

Гроза гриміла над нами, дощ лив, як із відра, але магічний купол закривав солдатів та вози від дощу. Десь через годину негода припинилася, чорна хмара погуркотіла на столицю, а всі ми знову рушили дорогою, рясно всипаною калюжами, у напрямку Теренів. Пройшли місток над річкою і заглибилися у Їжачині пагорби…