Розділ 13. Шантаж

Розділ 13. Шантаж 

Дракон грубо вилаявся, а в моїх вухах одночасно загримотіли і лайка, і грозовий грім. Ох, я навіть боялася уявити, що зараз дракон зробить зі мною! Халепа за халепою переслідують мене! Ну от чому? Чому я весь час на нього падаю? Наче прокляття якесь, Махлай забирай!

Але, звичайно ж, довго лежати у цих кущах я не могла, почала підійматися, хоч як не хотілося. Сіла, боляче подряпавши руки об колючки найближчої гілки. Помітила, що декотрі солдати приховано сміються, розглядаючи дракона, котрий весь був обмазаний їжею зі свого обіду: на щоках блищала олія із смаженою цибулею, на волоссі висіли залишки кропу та товченої картоплі, весь мундир обляпаний юшкою. Адальберон скочив на ноги і гнівно крокував до мене, до моїх рятівних кущів, з яких, звичайно ж, слід було вибиратися. Я приречено зітхнула й виповзла з кущів, виструнчилась, і перш ніж дракон підійшов до мене близько і відкрив рота сваритися, голосно зарепетувала, скошуючи погляд на солдатів. Одна надія була на те, що дракон не буде при свідках мене вбивати.

— Прошу вибачення, очільнику таємної служби Його Величності! — відчайдушно закричала я. — Тобто... е-е-е... мій командоре! Я зовсім не хотів вас заляпати! Так сталося, що махлаїв корч потрапив мені під ногу, і я спіткнувся, адже так сильно поспішав принести вам ваш обід. Більше цього не повториться!

— Звичайно, не повториться, — вкрадливо промовив дракон, навіть, як не дивно, не підвищуючи голосу. — Адже, швидше за все, ти, новобранцю Мерріді, сьогодні повернешся додому. Мені не потрібні такі вахлаки, як ти. У мене весь час від тебе одні неприємності!

Дракон, обляпаний жиром та вареними овочами з юшки, клацнув пальцями, і все це неподобство зникло з нього — він магічно очистився. От, добре мати таки магію, як не крути. Одним помахом руки очистився, і не треба прати, сушити, прасувати…

— Прошу вибачити, очільнику таємної служби Його Величності! — зарепетувала знову я просто в обличчя дракону, від переляку вирячившись у його зелені очі, котрі яскравіли гнівом, й не відводячи погляду,. — Але, на жаль, ви не зможете мене прогнати!

— І це чому ж? — запитав дракон здивовано. Він навіть трохи остовпів від моєї відповіді.

— Тому що я знайомий з вашою нареченою Марселіною, і коли ви мене відправите назад у столицю, я можу з нею зустрітися і розповісти їй дещо цікаве! Ну, ви самі розумієте, про що! І хоч це буде брехня, але.., — промовила я тихо, так, щоб не почули солдати, тільки Адальберон. — Я не хочу втрачати цю роботу!

О так, я розуміла, що мій шантаж був ударом нижче пояса. Адже принизити дракона при його підлеглих, заляпати командира його ж обідом, — це теж був, певною мірою, дуже великий злочин. Ну, для дракона точно. Можливо, і не вважався злочином як таким, але дракон, зрозуміло ж, помічав смішинки в очах своїх підлеглих, не був дурним. Адже їхній командир, могутній дракон, завжди величний, вродливий і харизматичний мужчина, постав перед ними обляпаний брудом у буквальному сенсі. Дракони такого не терплять взагалі, бо вони дуже великі естети, люблять красу у всьому. Навіть зараз Адальберон, одягнений у старий, здавалося б, потріпаний одяг солдата, все одно мав урочистий вигляд.

Зачіска, наприклад, у нього нині вкладена на голові непорушно, здавалося, що її зафіксовано магією. Хвилясте волосся, яке спадало майже до плечей, мало просто ідеальні спіральки. От би мені таку магію, щоб моє волосся, схоже на завжди закучману копицю сіна на голові, мало такі ідеально викладені локони!

Що ж, я пішла ва-банк, мусила використати легкий шантаж, щоб дракон мене не відіслав геть. Розуміла, що він це може зробити запросто, а мені вкрай треба було потрапити на Терени. Святий Махлаю, коли ми вже нарешті до них доберемося?! Як уявлю, що ще півтори доби рухатися у такому шаленому темпі, а також під приниженням та глузуванням дракона, то аж дрижаки беруть! 

“Але ж, Лізо, якщо ти вирішила терпіти, то терпи!” — внутрішньо зітхнула я. Думаю, що після цього шантажу дракон ще більше почне тиснути на мене, роблячи все, щоб я сама попросилася додому. Тобто, гм, солдат Мерріді попросився. Але не на ту напав! Я не здамся без бою!

Зелені очі дракона люто блиснули. Він все втямив з півслова. Щойно, мабуть, хотів відіслати мене геть, відкрив рота, щоб накричати, та раптом осікся і гнівно, цідячи слова крізь зуби, промовив:

— Новобранцю Лізоре, якби ми були у казармі, то я послав би вас на гауптвахту, але зараз ми у відкритому полі і поспішаємо для виконання особливо важливого завдання, тому для вас я вигадаю щось інше. Якийсь замінник гауптвахти. Подумайте добре. Може, вам краще повернутися додому?

Солдати позаду дракона завмерли, почувши слова командора. Теол взагалі схопився за голову. Напевно, ветерани знали, на які каверзи здатен дракон Адальберон. А от я не знала і не була підготовлена до цього. Тому зарепетувала:

— Слухаюсь, очільнику таємної служби Його Величності! Готовий нести покарання за недбалість!