Розділ 11. Тренування

Розділ 11. Тренування

— Терени з’явилися після того, як на нас напало Олло, темне королівство вертів. Вони поширювали свою магію на окремій території, яка спеціально потім магічно розросталася і захоплювала все більше й більше земель. І тоді вже сама зачарована їхніми магічними Плямами земля створювала монстрів, щоб вони захищали ті забруднені місця. Ці Плями могли рухатися. А коли ставало їх багато, вони об’єднувалися і займали великі площі, які вже майже не рухалися. Але вся та захоплена територія була магічно забрудненою чорною магією. Саме тому ми зараз ідемо, щоб очищати ці великі Плями, які почали називати Теренами, і звільняти від монстрів. А магічне забруднення землі будуть знімати вже потім королівські маги.

— Так, все правильно! — кивнув дракон. — Але ти забув додати, що в цих магічних Плямах існують також портали із темного королівства Олло, з яких періодично з’являються шпигуни, що стежать за нашим королівством, за життям тут, а також намагаються підкупити людей, які розкажуть їм більше про наші секрети й плани. Тобто, тих солдатів, які вибираються в походи на Терени. Тому всі ми повинні бути обережними. Запам’ятайте, солдати, якщо бачите людину, яка не належить до нашого загону, — одразу стріляйте магією або вбивайте мечем. Це або ілюзія, або шпигун. Всі ми з вами маємо солдатські жетони, — зупинився дракон і вказав на свій солдатський жетон на грудях. — Бережіть його, як зіницю ока. Він відрізнятиме вас від підступних шпигунів, які захочуть пролізти у наш загін. Бувало й таке. Спеціальна магія... За жетонами ми визначатимемо кожного ранку на перекличці, чи ви свій чи ворог. Усім все зрозуміло?!

— Та-а-ак! — протягнули солдати.

— А тепер на-пра-во! Кроком ру-у-уш! — зарепетував зненацька дракон.

І всі солдати розвернулися. Я швидко схопила свою торбу, начепила на плечі і теж пішла у гурті солдатів. Ми гучно і не дуже синхронно прокрокували  бруківкою і вийшли за Північні ворота на широку дорогу. Вози тягнулися попереду із провізією, а ми в досить згуртованому строю ритмічно гупали чоботами по ґрунтовій дорозі позаду, здіймаючи високу куряву. Дракон Адальберон, тобто нині вже командор Адальберон, який застрибнув на коня ще біля воріт, тепер їхав поруч і репетував на всіх нас, щоб ішли рівніше, правильніше, чіткіше. Лаявся і навіть, побачивши, як один солдат весь час іде не в ногу, пригрозив йому, що поверне додому.

— За похід у Терени платять величезні гроші! — репетував він. — І ви всі це знаєте! Недарма прийшли найматися в цей похід! За ті гроші, які отримаєте після нашої вилазки, можна купити невеликий замок. Всі, хто повертається із Теренів, стають багачами. Так що терпіть! Якщо зараз ви будете слухатися моїх команд і виконувати все правильно й чітко, то у вас з'явиться великий шанс вижити на Теренах і приїхати до своєї дружини або дівчини з грошима і живим та неушкодженим. Всім впасти на землю! — зарепетував раптом він.

Мій друг Теол схопив мене за руку і смикнув донизу, швидко впав на землю, потягнувши й мене.

— Виконуй вші накази, як він шказав, — прошипів він. — Це тренування таке, випробування, і воно вже почалошя! Ми повинні пройти його, бо дракон вше бачить і чує! Перевіряє наш на міцнішть!

— Це випробування, яке ви повинні пройти! — зарепетував раптом дракон, неначе почув слова Терла, хоч і був далеченько від нас. — Я проводжу тренування своїх солдатів просто в дорозі! Перед самими Теренами дехто з вас залишать наш загін і повернеться додому без грошей! Я вже бачу, що тут зібралися одні вахлаки, які не вміють підкорятися дисципліні і не слухають наказів командира! Стати на ноги і йти далі! — зарепетував знову він.

Всі солдати швидко піднялися з пилюки, брудні, замурзані, і знову почали крокувати дорогою. Дракон знову щось говорив, віддавав накази. Я механічно все виконувала, але із розпачем думала: «Який все-таки він нестерпний, злий і вредний, цей дракон! Хіба це тренування? Хіба так навчають солдатів? Я думала, що спочатку повинні проводити якісь тренування на спеціальних майданчиках. Ну, наприклад, із доланням перешкод, підстрибуваннями, якоюсь біганиною... Навіщо тоді зображення солом’яного чоловічка у підручнику з військової підготовки, який я читала? Саме такого новобранці, навчаючись, колють штиками або вчаться вправно стріляти, зробивши мішенню. А тут, виявляється, солдатів тренують протягом дороги, якою йдуть до Теренів. І йти до них було аж два дні! Це якщо пішки. Цікаво, чи дозволять нам коли-небудь сісти на вози? І вночі ж треба буде хоча б трохи поспати. Хіба ні?"

Ці всі думки крутилися в мене в голові, і я вже відчувала, що дорога до Теренів буде дуже й дуже важкою. Але була налаштована витримати все, що накаже мій новий командир, тобто, гм… командор.

"Ги-ги-ги-ги…" — почула я всередині себе бурмотіння Скрипта, схоже на прихований сміх. Він не міг говорити, але його скептичне і навіть саркастичне сопіння уві сні я відчула. От, зараза! Напевно, спить і думає: "Біда! Буде біда…". Сміється наді мною, капосник. Скаже потім, що попереджав! Мабуть, не вірить, що я всі випробування витримаю!

Я вперто стиснула зуби і вчергове ляпнулася за наказом Адальберона на дорогу в пилюку, маючи намір витримати всі ці знущання і до Теренів дійти за будь-яку ціну! Все-таки добре, що давно не було дощу і на дорозі не було калюж. Але краще б я про це не згадувала, бо після обіду наче накаркала: на горизонті з'явилася велика чорна грозова хмара...