Розділ 9. Наречена як доказ

Розділ 9. Наречена як доказ 

Ледве відбившись від нових подруг Скрипелли, які вкрай хотіли зі мною познайомитися, я рішуче похитала головою, корчачи із себе гордовитого та пихатого вояку, гнівно блиснула на Скрипеллу очима і, смикнувши за руку, відтягнула вбік.

— Це твої викрутаси? — запитала я, зашипівши від гніву. — Це ти підлаштувала, що ми так "вдало" впали?

— Хто впав? Ти впала? — запитав замаскований Скрип, а побачивши мої великі очі, виправився. — Ой! Лізоре, коханий, ти впав?! Ти не забився? — Скрипела притиснулася до мене і гордо поглянула на купку дівчат віддалік, які заздрісно дивилися на неї. Звичайно, адже Лізор, мій вояка, був дуже вродливим і видним чоловіком.

— Ми з драконом упали, — буркнула я, трохи відсторонюючи Скрипта. — Не перегравай.

— Що, і той пихатий Адальберон теж упав? Ох, і як я могла таке пропустити! — сплеснула долонями Скрипела, а очі загорілися цікавістю.

— Хочеш сказати, що ти тут ні при чому? — підозріло глипнула я на неї.

— Лізо… ой, тобто Лізоре! Я була зайнята зовсім іншим — познайомились із тими чудовими дівчатками, і ми навіть домовилися, що коли-небудь сходимо на каву. Ти відпустиш мене? — чи то Скрип жартував, чи то справді серйозно запитував, я так і не зрозуміла, тому що перервала його базікання і серйозно промовила:

— Так, досить жартів! Зараз ідемо до дракона. Він наказав, щоб ми обов'язково представилися його Марселіні. Сказав, щоб я привів наречену як доказ того, що я справжній чоловік! — трохи прибрехала я. — Веди себе пристойно! Крім того, ти ж пам'ятаєш, що ми обмежені в часі? Трошки покрутимося біля них, і скажеш, що в тебе болить голова, і підемо геть звідси, з цього дурного свята!

Ох, святий Махлаю! Я вже навіть називала це свято так само, як і мій начальник, але тепер це слово набуло нових сенсів: весь час перед очима в мене поставали широко розплющені зелені й несамовиті очі дракона та відчувалися його губи на моїх губах. Напевно, вже ніколи я не забуду того, що сам очільник таємної служби Його Величності мене поцілував… Тобто, поцілував солдата Лізора... Я геть заплуталася, тріпнула головою і потягнула Скрипеллу до групи вельмож.

— Очільнику таємної служби Його Величності! — гукнула я, підійшовши і зупинившись позаду дракона Адальберона. — Новобранець Мерріді за вашим наказом прибув на свято! Дозвольте представити вам свою наречену Скрипеллу!

Кілька людей, котрі розмовляли із драконом, притихли. Марселіна зацікавлено поглянула на Скрипеллу та на мене, втішено кивнула і промовила дракону, який якраз обернувся і незадоволено зміряв мене поглядом:

— Ах, Адальбере, твої всі солдати такі красунчики! Звичайно, всім личить військова форма. І ви, моя дорога, теж любите чоловіків у військовому? — запитала вона зверхньо, звертаючись до Скрипели.

— Зовсім не чоловіків у військовому, а свого єдиного і неповторного Лізорчика, — пробурмотіла Скрипела, скромно опускаючи очі. А мене мало не скрутило від гніву, бо Скрип знову перегравав, зараза! Так і хотілося дати йому потиличника! — Адже він став солдатом лише сьогодні, а раніше він просто був підмайстром у ювелірній крамниці.

— О, то ти все ж таки взяв цього солдата на службу? — запитала Марселіна, вимогливо дивлячись на дракона.

— Так. Завтра солдат Мерріді їде разом із моїм загоном на Терени, — коротко кивнув дракон. — Може, і ви, молоді люди, теж би записалися до нас у загін добровольцями? — поглянув він незадоволено на двох чоловіків, котрі так і липли до Марселіни, очевидно відчули, що вона прихильно (і навіть більше, це видно було неозброєним оком!) до них ставиться.

— На жаль, моя служба не дозволяє мені залишити її, я переписувач в архівах Його Величності, — перелякано пробурмотів один чоловік. — І, крім того, я зараз згадав, що дуже поспішаю! — він відкланявся і побіг геть. Очевидно, злякався військової служби.

Інший же чоловік був трохи сміливішим, але пояснив те, що він не наймається у загони на Терени, бо зовсім не має магії.

— Я чув, що у вас дуже жорсткий відбір, і обов'язково солдати повинні мати певний рівень магії, — поглянув він на дракона, якого, звичайно ж, знав. Та й хто у нашому королівстві не знав дракона Адальберона? Усім в столиці та за її межами відомо було про його крутий норов та вимогливе, навіть подекуди жорстке ставлення до новобранців.

Я, коли наймалася на службу, намагалася про це зовсім не думати, адже сподівалася, що витримаю всі випробування, які пошле мені святий Махлай, аби врятувати мого коханого Федліса. Навіть вимогливість дракона.

— Що ж, — промовила Марселіна, поглянувши на мене благосклонно, — я тепер зрозуміла, що той інцидент у кабінеті був прикрим непорозумінням.

Почувши це, я непомітно і з полегшенням видихнула. Сподіваюсь, дракона влаштує те, що Марселіна тепер не вважає його чоловіком, якому подобаються інші чоловіки.

Дракон же, навіть не дивлячись на мене, пробурмотів:

— Та й жодного інциденту не було. Тобі просто здалося...

І поки Марселіна готувалася щось відповісти, я, помітивши, що Скрипелла тримається з останніх сил, щоб не розсипатися іскрами, втрутилась і швидко проговорила:

— Очільнику таємної служби Його Величності, дозвольте залишити це свято, адже я повинен ще зібрати речі та відпочити перед нашим походом завтра на Терени. Та й Скрипелла вимагає моєї уваги, — підморгнув я дракону, натякаючи, що він зрозуміє мене, як чоловік чоловіка.